Одного разу, сто років тому, в міському автобусі в мене витягли з сумки гаманець. Я запізнювалася на роботу і повертатися додому вже не встигала. Підійшла до контролерки на станції та зізналася, що не можу заплатити за проїзд.

Читати далі...

Дві жінки прийшли до старця за повчанням. Одна вважала себе великою грішницею. Вона в молодості зрадила чоловікові і, не перестаючи, мучилася. Інша ж, проживши все життя за законом, ні в якому особливому гріху не картала себе і була задоволена собою.

Читати далі...

Одна дівчинка чекала Новий рік; дуже чекала, щосили. Їй мама сказала, що рівно о 12 годині можна загадати бажання – і воно здійсниться! Дівчинка повірила. Вона ж маленька ще була. Вона вірила у дива.

Читати далі...

Коли я поверталася додому затемна, тягнучи за собою санки, в мокрих рукавицях і з закляклими пальцями ніг, бабуся надягала мені товсті вовняні шкарпетки, які дбайливо гріла на грубці до мого приходу.

Читати далі...

Спрадавна чомусь повелася така думка, що в селі є абсолютно все, причому своє і обов’язково (навіть сумніватися гріх) натуральне. Треба воно чи не треба, буде з того користь чи ні, але відхрещуватися від натур продукту ну ніяк не можна. Надлишок всього, що є в господарстві можна збути на міському ринку, або на менших «хитрих» базарах, які є чи не в кожному невеликому містечку, або й селі. Та якщо хто не має такої можливості, то нажите добро можуть приїхати і забрати прямісінько з-під воріт. Ти – товар, тобі – живі гроші. Арифметика не складна і настільки всім доступна, що на селі цим користується майже кожен другий.

Читати далі...

В моїй пам'яті День Перемоги закарбувався не загальноміськими урочистостями, які тепер доводиться відвідувати, і навіть не концертом опісля. Певна, що у великих містах відзначення цієї дати проводилося на високому рівні і раніше. Принаймні, так здавалося, особливо нам, сільським школярам. Тоді для нас ще не існувало Дня пам'яті та примирення, на груди ніхто не чіпляв маків із стрічок, а День Перемоги всі називали просто і невимушено – парад.

Читати далі...

-Ай! – Оксана схопилися з лави у парку, куди тільки-но сіла, тримаючись за ліве стегно.

-Що таке? – запитав стурбовано Віталій, її молодий чоловік, підхоплюючись слідом.

Вони були знайомі всього кілька тижнів, тому кожна емоція половинки сприймалася особливо яскраво.

-Об щось укололася! – відповіла Оксана.

Обоє схилилися над лавочкою, досліджуючи місце, де дівчина могла вколотися.

Читати далі...

Вулиця. Звичайна, сільська, довга. Тягнеться вервечкою не знати й куди. Тут народжувались і вмирали, справляли весілля і проводи, будувались і обробляли землю – жили. Але зараз це все відійшло в минуле: вулиця німує, а разом з нею німують і хати. Домовинна тиша охоплює подвір'я, де колись гралися діти, звідки люди вирушали в далеку дорогу, виходили на великий Шлях (траса Київ-Харків-Довжанський – прим. авт.) і потім повертались… Та чи повернеться хто тепер?

Читати далі...

Чи уявляли ви коли-небудь, як можна знайти те, чого ніколи не втрачали, що завжди було поряд? Або те, до чого і доторкнутись не можна, але й заперечити факт існування теж ніяк. Ця історія про осінь – в природі і серед людей.

Пори року часто дивують нас контрастами, проте зазвичай для всіх приходять шаблонно –  за календарем. Так з упевненістю скаже той, хто не відчував сезонні зміни підшкірно, хто не пропустив їх крізь себе, а обійшов узбіччям. Насправді ж, все починається раніше.

Читати далі...