ukenru

Пошуки осені

poshuky oseni 22102018 1Чи уявляли ви коли-небудь, як можна знайти те, чого ніколи не втрачали, що завжди було поряд? Або те, до чого і доторкнутись не можна, але й заперечити факт існування теж ніяк. Ця історія про осінь – в природі і серед людей.

Пори року часто дивують нас контрастами, проте зазвичай для всіх приходять шаблонно –  за календарем. Так з упевненістю скаже той, хто не відчував сезонні зміни підшкірно, хто не пропустив їх крізь себе, а обійшов узбіччям. Насправді ж, все починається раніше.

- Петько, а може б ми куди поїхали? – говорить мати до батька, явно натякаючи на якусь мандрівку.

Той невдоволено зводить брови, всім своїм видом показуючи, що ідея йому не до душі, і без всякого на те бажання вступає в діалог.

- Куди тобі вже приспічило?

- Не тобі, а нам, - вступаюсь я за матір, і нас тепер вже двоє проти одного. – Погода он яка гарна, погожі осінні дні, неділя ж, в кінці-кінців!

Та батько невблаганний: сидить, мов не чує, думає про своє над газетою. На тій розмові всі й розходяться: йдемо з матір’ю до кухні, журимось, що цієї пори так і не вдасться кудись вирватись.

Нам тоді здавалося, що ніхто більше в цілому світі не розуміє нашого бажання поїхати з дому. І не аби куди, а на пошуки осені. На перший погляд - справа безнадійна, скоріше ефемерна, бо це ж не річ яка, і навіть не жива істота. Але для нас це було як ритуал, як доказ того, що осінь справді прийшла, варто лише знайти їй підтвердження.

І ми таки знаходили: торкались кори дерев, заглядали у квітки, слухали вітер, дивились на опівнічні зорі. Ми багато чого робили такого, що збоку могло видатись дивним, але тоді ніхто з нас про це не підозрював.

- Дівчата! Збирайтеся, поїхали! - ставить батько нас перед фактом і швидко виходить з літньої кухні.

Дівчата ще не встигли й зрозуміти, що відбувається, аж доки не побачили біля двору свій екіпаж. Ми швидко схвачуємось, розуміючи, що настрій батька може враз змінитися на менш поблажливий. Мати похапцем накидає на себе якусь кофтину, я біжу за фотоапаратом.

- Хату замкнула? – перепитує мати вже по дорозі до хвіртки.

- Угу, - відповідаю.

- А може води взяти?

І тут, явно не стримуючи емоцій, втручається батько:

- На трясці тобі та вода? Поїхали вже, бо й так довго чухаєтеся!..

Ми влітаємо в машину, наче нас туди хто закинув. Ще не встигли й дверцята як слід зачинити, як вона рушає з місця, лишаючи біля двору хмару куряви. Так само швидко виїхали за село і попрямували вздовж лісосмуги, яка ділить на два шматки правічне поле.

Навдивовижу героїчна роль – пошукати осінь! Не знаю, що кожен особисто собі уявляв і хотів побачити. Зрештою, ми не їхали світ за очі в очікуванні дива. Ми просто по дорозі мовчали, але й в цьому вже було щось виважене, умиротворене, особисте. В цей час за машиною закручувався вихор сухого листя з кленів, дубів, ясенів. Воно злітало високо в повітря і безсило опадало, лишаючись позаду. Здавалось, хотіло побачити те, що й ми.

Там, де ми їхали, поле було не завжди. Стояло на його місці село, від якого вже одна тільки назва. Вона ж то й стала прізвищем для багатьох теперішніх односельців – Луб’янецькі. Після того як хутір зрівняли з землею і все поросло-позаростало травою, пам’яттю, тут довгий час було пасовище для корів. Зірки, Попелюхи, Ласунки – круторогі й норовливі вони мовчазно ремегали зело, скоса поглядали на найближче поле з кукурудзою, і навіть гадки не мали, що топчуть чиїсь, тепер вже неіснуючі, подвір’я.

Дорога котилась далі – ярами і вибалками, де теж колись щось було і жило, але навіть свідків тих часів вже не лишилось. Скрізь, куди не кинь оком, запилюжена дорога і латки полів, розмежованих лісосмугами. Навіть там, де протікали струмки, або виднілись поодинокі копанки – ні сліду, ні краплі. Хіба жмутками очерети. Пилюка проникла в салон машини і метушилась в променях обіднього сонця, як навіжена, немов виконувала свій останній танець перед тим, як її приб’ють до землі осінні дощі.poshuky oseni 22102018 2

В цій майже ритуальній тиші відчувалось дивне: ми їхали, немов на зустріч, але й побачити когось конкретного наміру не мали.

- Стій! Петько, он те дерево! – раптом вигукує мати, озираючись кудись позаду машини. – Проїхали, чи ти не бачиш? Вертайся!

- Яке ще дерево? Їх тут он скільки!

Батько сердиться, як не в себе, але здає назад до пожовклого, як свічка дерева, яке росло трохи осторонь дороги. Я тримаю напоготові фотоапарат, хоч не зовсім розумію про що мова.

- Глід! Точно він! – заявляє мати. У нього ж такі плоди корисні, від тиску помічні, ось зараз нарвемо.

- Ага, мамо, - кажу я, підійшовши до дерева впритул, - вже нарвали…

Єдине, що лишилось на стовбурі, так це листя. А плоди або не вродили з весни, або їх вже хтось обніс. Кілька ягід бриніли на вітрі і тим самим створювали відмінну композицію для вдалого кадру. Дичкувате й шорстке дерево чіплялось за одежину, хапало мене своїм гіллям, немов пручалось, немов бачило пряму загрозу. Я кидаю до рота одну червону ягоду – вона мастка і на смак майже ніяка, як шипшина, а проте не колеться.

- Геть не їж, воно не добре! – підходить і собі батько, але не куштує глоду. – Тут раніше стільки всякої-всячини росло, більше ніж тепер. Були вулиці, садки, городину люди садили. Там далі шовковиця колись стояла. Ми малими хлопчаками її так наїдались, що мати увечері потім не могла відмити. У ставку, правда, теж купалися, але це не дуже помагало. Замурзані ходили страшне!

Батько так переконливо розказує, наче тієї шовковиці лише вчора не стало. Мовби їв її ще кілька днів тому, вмивався синюшною спілою юшкою, хрумкотів разом із зеленими хвостиками. І враз – не стало нічого. Тільки спомин. І цей спомин змушує батька ностальгічно дивитися на те місце, де стояло дерево, уявляти його знову й знову, переповідати своє дитинство.

- А ставок той он там! Правда, Петько? – підключається до розмови мати, яка вже встигла нарвати в пелену замість глоду шипшини.

- Правда. Ось зараз поїдемо, не бач, у нас тут фотосесія почалась, – коментує батько, терпляче спостерігаючи за тим, як я веду зйомку: то навшпиньки навколо дерева, то по-пластунськи в траві.

Дійсно, за пагорбом виблискує стьожка води. Колись це була досить велика і глибока водойма, яка запам’ятала масові літні купання, чималу кількість риби, дичини і кількох потопельників. Пірнути вистачило б води й зараз, але ставок вже більше схожий на болото, яке з року в рік тільки пересихає та міліє.

- Таню, пам’ятаєш хату, яка стояла під дубами? Ох і дуби були!

- Та вже ні дубів, ні хати…

Далі батьки навперейми ведуть розмову: згадують подвір’я, колодязі з погребами, людей, що жили на кутку, хто з них яке мав прізвисько і чим встиг відзначитися за свій недовгий вік.

Для мене ж всього цього ніколи не існувало, тут не починалося моє життя, тож я просто вдивляюсь повз ставок у синю далечінь, де між Горовими й Низовими Братешками в глибокій задумі бовваніють два кладовища – старе і нове. Вони розташовані поряд, і одне поступово переходить в інше. Навесні, незадовго до поминального понеділка, два цвинтарі зливаються у суцільне марево, що своєю яскравістю затьмарює весь божий світ.  poshuky oseni 22102018 3

Душі померлих навряд чи стають від цього дійства урочистішими, бо ж вакханалія зі штучними квітами скороминуща і про неї швидко забувають. Через якийсь місяць-другий територія вічного спокою вже не так кидається у вічі, а хрести, як системи координат кожного, хто тут спочиває, як і раніше, продовжують незмінно височіти над могилами.

Ми під’їжджаємо близенько до старого кладовища. Воно, як і його новіший сусід, не має жодної огорожі чи паркану, а стоїть розхристане, приймає всіх. Батько відкриває багажник і дістає звідти ряднину, косу, робочі рукавиці. Машину не замикає – кому вона серед поля треба. Ми йдемо поміж оградками мовчки, немов крадемось, немов боїмось, що нас тут хтось застане, а тому неодмінно треба дотримуватись тиші. Я плетусь останньою, бо толком навіть не знаю, де знаходиться могила батькової матері. За все життя на цьому цвинтарі доводилось бувати лише кілька раз, та й то проїздом. Поліна Григорівна, залишивши по собі дочку й сина, рано пішла за обрій, так і не здолавши важку  недугу. Вона не бачила, як виросли її діти, не діждала онуків і правнуків, а навіки лягла спочити в безгомінні неба і землі.

Батьки неголосно перемовляються в процесі прибирання могили, вискубують осінній сухостій і виносять те бадилиння кудись на загальну купу. Перед тим, як поїхати, якийсь час стоїмо перед оградкою, подумки прощаємось аж до весни.

- Петько, поїхали селом! – пропонує мати на виході з кладовища.

- Та поїхали, там хоч асфальт, - байдуже відповідає батько, ховаючи реманент до багажника.

За кілька хвилин вже їдемо селом: мелькають ошатні і подекуди занедбані подвір’я, бігає дітвора, дехто з сільських людей впізнає нашу машину і, передовсім, батька – кивають, піднімають руку, здоровкаються.

- А ось тут ми жили. В оцій хаті. Але тепер вона не така, інакша.

Батько без жалю в голосі говорить про будинок і двір, де пройшло його дитинство. Ми з матір’ю навіть не встигли роздивитись як слід обійстя. Справді, воно тепер інше: двері в хаті навстіж, посеред двору дитяча коляска і розібрана «копійка», іграшки розкидані під собачою будкою, тут же валяються сякі-такі будівельні матеріали, бігають кури й кози, майталачиться на мотузці білизна. І все якесь геть недоладне – ні зовні, ні, ймовірно, всередині.  

А сонце світить так тепло! Душа від цього теж ясніє, хоч наші пошуки скінчилися і потрібно повертатись додому. Можливо, ми не знайшли тієї осені, що шукали, але ми бачили іншу осінь – невідворотну, до якої рано чи пізно прийде кожен з нас. Сподіваюсь, до неї ще далеко.

Юлія АНТОНЕЦЬ.

Знімки автора.

 

 

 

Погода

Погода

Курс валют

Календар

Жовтень, 2020
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1
Міжнародний день музики
234
День Вчителя (перша неділя жовтня)
5678
День юриста України
9
Всесвітній день пошти
1011
1213
Всесвітній день яйця. День художника (друга неділя жовтня)
14
Покров Пресвятої Богородиці. День українського козацтва і захисника України
15161718
192021
іменини Юлії та Юліана
22232425
2627
іменини Назарія
28293031
Міжнародний день Чорного моря
 
  • Станьте одним із 4 000 передплатників. Газета «Лубенщина» завжди з вами
  • Передплати газету лубенщина лише за 15,50
  • "Лубенщина" у форматі PDF - вигідно і зручно!
  • Як подати оголошення на сайті газети "Лубенщина"
  • Допоможіть своєму клієнту знайти вас! Додайте інформацію про вашу організацію в Довідник підприємств!

Україна і Світ

Нух та Саті. Яка мода на імена цього року?

photo 20102020За допомогою внутрішніх переконань, по-сучасному, або ж з дотриманням релігійних чи сімейних традицій – насправді у кожної родини існують власні орієнтири під час вибору імені для дитини.

Детальніше...

У ВООЗ назвали ефективні ліки проти COVID-19

covid 19 102020 1У Всесвітній організації охорони здоров'я заявили, що на сьогодні є лише одні ліки, дійсно ефективні проти COVID-19 у важкій формі. Це медичний засіб дексаметазон.

Про це заявив на брифінгу генеральний директор ВООЗ Тедрос Аданом Гебреісус.

Детальніше...

Препарат Ремдесивір для лікування коронавірусної хвороби закуплений і транспортується до України

covid 19 102020Препарат Ремдесивір для лікування коронавірусної хвороби закуплений і транспортується до України.

Про це повідомив заступник міністра охорони здоров’я, головний державний санітарний лікар Віктор Ляшко в інтерв’ю Радіо Свобода, передає Укрінформ.

Детальніше...

Замовити рекламу

Автомагазин Автогалактика

Видавництво Лубни

Контакти

  • Адреса: 37500, м. Лубни, проспект Володимирський, 43 (вхід з двору), 2-й поверх.
  • Телефон: +38(05361)61651
  • Телефон: +38(05361)74556
  • E-Mail: Lubenschina@ukr.net

Телефони

  • Директор підприємства (редактор) (05361) 6-11-20, (05361) 6-14-58, 063-607-88-24
  • Журналіст (05361) 6-14-68
  • Головний бухгалтер (менеджер з реклами) (05361) 6-16-51, 050-261-96-96
  • Оператори комп’ютерної верстки (05361) 7-45-56

Інформація

  • - Директор підприємства (редактор): Олександр Міщенко
  • - Індекси 61247. 61501. 61502
  • - Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації ПЛ 1240-497ПР

Угода

  • - За точність викладених фактів відповідальність несе автор
  • - За зміст та достовірність інформації у рекламі відповідальність несе рекламодавець
  • - Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій
  • - Редакція залишає за собою право скорочувати матеріали
  • - При використанні, або копіюванні матеріалів з сайту, посилання на сайт газети "Лубенщина" - обов'язкове!
© 2018 Газета Лубенщина. Всі права захищені.

Карта сайта | Політика конфіденційності

Пошук по сайту