Вулиця. Звичайна, сільська, довга. Тягнеться вервечкою не знати й куди. Тут народжувались і вмирали, справляли весілля і проводи, будувались і обробляли землю – жили. Але зараз це все відійшло в минуле: вулиця німує, а разом з нею німують і хати. Домовинна тиша охоплює подвір'я, де колись гралися діти, звідки люди вирушали в далеку дорогу, виходили на великий Шлях (траса Київ-Харків-Довжанський – прим. авт.) і потім повертались… Та чи повернеться хто тепер?
Чи уявляли ви коли-небудь, як можна знайти те, чого ніколи не втрачали, що завжди було поряд? Або те, до чого і доторкнутись не можна, але й заперечити факт існування теж ніяк. Ця історія про осінь – в природі і серед людей.
Пори року часто дивують нас контрастами, проте зазвичай для всіх приходять шаблонно – за календарем. Так з упевненістю скаже той, хто не відчував сезонні зміни підшкірно, хто не пропустив їх крізь себе, а обійшов узбіччям. Насправді ж, все починається раніше.
Світлана Григорівна – працівник культури. Одинока матір. Різдвяний вечір у неї був сповнений надій і клопотів. Тому скупившись, вона поспішала додому і вже мріяла про те, як вони з сином повезуть приготовлену кутю бабусі у інший кінець міста…
На сходинковому майданчику шостого поверху жінка обережно оминула згорбленого чолов’ягу у старезній шубі невідомо якого року випуску і підійшла до дверей своєї квартири. Аж тут:
Звичайна біла хатинка з облупленими давно не біленими стінами і такими ж вікнами за похиленим парканом не надто привертає увагу перехожих. Дехто може думає, що в ній давно ніхто не живе. Але сусіди знають, що у напівтемній залі біля столику проводить самотній, сповнені смутку дні старенька бабуся Ніна Гнатівна. На підвіконні квітує у ці дні величезним рожевим букетом «Рождественник», а на комоді – незмінне сімейне фото у золотистій рамці.
Так в загальному називають його всі, але навряд чи хтось достеменно знає, яку історію зберігає споруда і її власник. Якщо ж запитати у місцевих, де розташований будинок, в якому мешкає «Почесний громадянин міста Л.» – безпомилково вкажуть на відлюдний закуток неподалік річки. Там, куди веде кам’яна мощена бруківка, між швами якої поросло різнотрав’я, немов втілення химерної фантазії стоїть доволі нетипова архітектурна будова. Безумовно, найбільшу цікавість вона викликає у туристів, гостей і відвідувачів. А їх тут, судячи з усього, не бракує…
Моє село…Ти зустрічаєш мене різною. Я приходжу до тебе, покірно схиливши голову, принісши свої радощі, турботи й жалі. Нам в цей час не бракує гостинності: я щасливо крокую твоїми розхристаними вулицями, дихаю твоїм повітрям, достоту забуваючи про міське, розповідаю свої таємниці. Ти ж у відповідь слухняно підставляєш мені то свій щербатий асфальт, то бездоріжжя, дивуєш новинами, не беручи нічого взамін, віддаєш мені свою впевненість і спокій, безпричинно надихаєш на любов.
Людмилка збирається додому. Та йти додому дівчинці ох як не хочеться! Вона виходить з класу останньою. Додому увечері приходить тато і починається вечірній «концерт».
Ні-ні, тато у Людмилки хороший. Він веселий і дуже компанійський, доки не… вип’є. А коли вип’є становиться сердитим і злим. А п’є Людмилчин тато чи не щодня…
Ось і цього разу вона з острахом прислухається до вхідних дверей. На годиннику – за чверть шоста…
Ну що може відбуватися у звичайному собі селі? Хіба сусідки полаються за курку, що перелетіла через паркан та помідори понадкльовувала, а чи молодики у клубі увечері поб’ються!
А тут трапилося таке! Але цьому «таке», передувала дуже давня історія. Жили поряд старезний дід та одна хороша сім’я – Іван і Тетяна. І ото як дід зібрався помирати, покликав він до себе сусідів, і передав їм у спадок свою хатину. Хатина не найкраща, але й жити у ній можна – цегляна 1965 року побудови. Сказав:
Марина Юріївна у дитинстві була шибайголовою. Яких тільки бешкетів від неї не натерпілися довколишні. Ціле літо, було, виганяє сусідськими садками та левадами. І де тільки сила бралася!
І завжди у всьому намагалася бути першою, кращою. Хто вище всіх на черешню залізе? Звичайно ж Маринка! Дарма що після тієї яблуні у неї всі руки від зап’ястків до ліктів позчісувані, зате ягід найспіліших нарвала повну пазуху! Або хто швидше всіх з гори скотиться? Маринка! Дарма, що потім весь світ перед очима стає дибки, а голова крутиться, мов навіжена! Або хто з рогатки у яблуко поцілить? Маринка! Дарма, що випадково віконце у літній кухні сусідчиній розіб’є і баба лається, на чім світ стоїть, зате ж поцілила! А головне, що батько свою доньку завжди захищав і жодного разу не зневірився у її правдивості!!!
Вона стояла майже посеред двору. Як самотня пальма з тропічних країв. Своїм жилавим корінням проросла не через одне покоління, вглиб кожного, хто тут жив і живе дотепер. А верхівкою… Ні - неба не сягала, тільки просила хоча б інколи сонця на гілля. Його на дереві було не густо, бо основна крона знаходилась десь там, вгорі. Внизу ж тільки шершава, потріскана кора, що запам’ятала на собі немало людських рук, а надто - діда Якова, який і посадив жовту черешню.
вологість:
тиск:
вітер:
| Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд |
| 1 | 2 | 3 Всесвітній день письменника
| ||||
| 4 Всесвітній день дитячого телебачення і радіомовлення (перша неділя березня)
| 5 | 6 | 7 | 8 Міжнародний Жіночий День
| 9 Міжнародний день ді-джея (World DJ Day)
| 10 День землевпорядника
|
| 11 | 12 | 13 День працівника житлово-комунального господарства і побутового обслуговування населення. День планетаріїв
| 14 | 15 День споживача. День планітаріїв. Всесвітній день захисту прав споживача
| 16 | 17 |
| 18 День працівника податкової та митної справи України. День працівників ЖЕК
| 19 | 20 | 21 Міжнародний день лялькаря. Всесвітній день поезії
| 22 День таксиста
| 23 Всеукраїнський день працівників культури і аматорів народного мистецтва. Всесвітній метеорологічний день
| 24 |
| 25 День служби безпеки України
| 26 День Національної гвардії України
| 27 Міжнародний день театру
| 28 | 29 | 30 | 31 |
Нові меблі, автоматизовані ліжка, просторі коридори, сучасне обладнання – все це у хіміотерапевтичному відділенні, яке відкрили після реконструкції в Полтавському обласному онкологічному диспансері. У цьому відділенні лікуються всі пацієнти, які проходять хіміотерапію. Про це пише 0532.ua.
Як повідомляє видання Інтерфакс-Україна, Президент України Петро Порошенко призначив Романа Товстого тимчасово виконуючим обов'язки голови Полтавської обласної державної адміністрації (ОДА).
Українські продавці більше не зобов’язані надавати покупцям книгу відгуків і пропозицій на першу вимогу повідомляє etcetera. На думку чиновників, ця норма – пережиток радянського минулого. Як тепер українці зможуть висловити своє невдоволення наданими послугами?
