Ольга Петрівна ходила  автобусною зупинкою. Поспішала, а воно коли спішиш – час мов на крилах летить. Ось тільки прийшла, а вже п’ять хвилин, як не було. А до похорону воїна в селі лишилося півгодини. Так ще ж дорога, хоч-не-хоч, а сорок хвилин займе. Отже, виходить, не встигає вона, хоч плач. До автобуса в село залишалося ще 15 хвилин.

Живий комар? У лютому? Так-так!

Хоч і відлига - ще снігів по пояс,

А він зимі оголосив вже страйк.

Летить собі, мов горобець на полюс.

«Зайчику, я сьогодні затримаюся у дружини, мігрень буду її лікувати, тож у нас все залишається в силі на завтра».

Марина перечитала повідомлення двічі. Потім ще раз. Що за жарт? Номер чоловіка… Текст — явно не їй.

Ніна святкувала ювілей. 70 років – вік такий, що починаєш замислюватися, а чи буде у тебе наступна цифра в календарі життя, чи ні.

Іграшковий театр.

В ньому наша родина:

Тато, мама, і брат

І майбутня дитина.

Світла не було. Тому Віту відпустили з роботи раніше, і жінка вирішила скористатися нагодою і відвідати маму.

Погода початку грудня видалася досить погожою. Бувають такі дні, що сонце радує людей своїм сяйвом. І тоді на хвилинку видається, що це не перший зимовий місяць, а жовтень чи навіть березень. Щоправда листя облетіло і лежить на землі щільним коричневим килимом. Воно вже почало розкладатися, даючи поживу усіляким черв’ячкам і дрібнішим комашкам, грибкам та бактеріям.

Аліна вирішила відпочити після роботи. Все у неї склалося сімейному житті. Є чоловік, з яким познайомилася під час перебування на курорті. Той рідкісний випадок, коли курортний роман закінчився одруженням і переїздом  молодої сімї за місцем проживання дружини. І коли  у фільмі «Люксембург, Люксембург» пожартували про те, що в Лубни можна приїхати тільки за великої любові, Аліна сказала: так, це про нас із Дмитром.

Напередодні Покрови, а як відомо у Північно західній частині Лубен – в ці дні храмове свято, бабуся Ліда запросила до себе рідню.

Не можна сказати, що в неї було багато рідних людей, бо багато хто  вже покинули цей світ, а з деякими родичами вона посварилася.

Я застала 90-річну матір на кухні. Рідна тремтячими руками пробувала відколупати густу кашу просто з каструлі. Вона останнім часом не вмикала плиту, бо боялася: забуде вимкнути газ і я нарешті отримаю привід забрати її у місто у «шпаківню» на девятому поверсі.