- Post scriptum
- Перегляди: 97
Так в загальному називають його всі, але навряд чи хтось достеменно знає, яку історію зберігає споруда і її власник. Якщо ж запитати у місцевих, де розташований будинок, в якому мешкає «Почесний громадянин міста Л.» – безпомилково вкажуть на відлюдний закуток неподалік річки. Там, куди веде кам’яна мощена бруківка, між швами якої поросло різнотрав’я, немов втілення химерної фантазії стоїть доволі нетипова архітектурна будова. Безумовно, найбільшу цікавість вона викликає у туристів, гостей і відвідувачів. А їх тут, судячи з усього, не бракує…
Моє село…Ти зустрічаєш мене різною. Я приходжу до тебе, покірно схиливши голову, принісши свої радощі, турботи й жалі. Нам в цей час не бракує гостинності: я щасливо крокую твоїми розхристаними вулицями, дихаю твоїм повітрям, достоту забуваючи про міське, розповідаю свої таємниці. Ти ж у відповідь слухняно підставляєш мені то свій щербатий асфальт, то бездоріжжя, дивуєш новинами, не беручи нічого взамін, віддаєш мені свою впевненість і спокій, безпричинно надихаєш на любов.
Людмилка збирається додому. Та йти додому дівчинці ох як не хочеться! Вона виходить з класу останньою. Додому увечері приходить тато і починається вечірній «концерт».
Ну що може відбуватися у звичайному собі селі? Хіба сусідки полаються за курку, що перелетіла через паркан та помідори понадкльовувала, а чи молодики у клубі увечері поб’ються!
Марина Юріївна у дитинстві була шибайголовою. Яких тільки бешкетів від неї не натерпілися довколишні. Ціле літо, було, виганяє сусідськими садками та левадами. І де тільки сила бралася!
Вона стояла майже посеред двору. Як самотня пальма з тропічних країв. Своїм жилавим корінням проросла не через одне покоління, вглиб кожного, хто тут жив і живе дотепер. А верхівкою… Ні - неба не сягала, тільки просила хоча б інколи сонця на гілля. Його на дереві було не густо, бо основна крона знаходилась десь там, вгорі. Внизу ж тільки шершава, потріскана кора, що запам’ятала на собі немало людських рук, а надто - діда Якова, який і посадив жовту черешню.
Їх приватний будинок знаходився у центрі міста. Навколо громадилися багатоповерхівки. А вони жили селянським укладом. Ще й городину намагалися вирощувати на 2-ох сотках, чи скільки їх там було.
- Це – карма, зітхає молода жіночка у потертій курточці, що ледь закриває поясницю.
За 56-річною покійницею найбільше побивалася товстенька (як не лусне!) жіночка з села Л. Ще й курточка у неї розміри на два менша за необхідну – зовсім не облягає викохану на селянських харчах нижню частину фігури.
Віктор купив лотерейний квиток зовсім випадково. Гроші були ох як потрібні. Замучили його численні борги і в банку, і в магазині, і… друзям та знайомим. Скільки їх! Уже й сам заплутався, кому скільки винен. А тут ще найменшу потрібно у школу зібрати, середульшій взуття на зиму купити, старшому – в університет за гуртожиток заплатити. Про дружину вже й говорити не доводиться – якось у поза позаторішньому пальто зиму перебуде. А сам уже й не пам’ятає, коли собі бодай шапку чи рукавиці купував. Так якось усе… І сказав би не працює – так ні – ішачить, як чорний віл! І дружина з-за прилавка на ринку не вилазить, і старший у Києві теж підробляє, студент!
За повідомленнями інтернет видання 
Вчора на розгляд Верховної Ради України винесено законопроект № 8492 «Про внесення змін до статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо зниження смертності та травматизму на дорогах України шляхом збільшення рівня користування ременями безпеки та мотошоломами)». Законопроект пропонує збільшення штрафу за невикористання ременів безпеки та мотошоломів з 51 до 850 грн.
Відомо, що в області є лише 7 районних та 2 міські програми боротьби з амброзією.
