Аліна вирішила відпочити після роботи. Все у неї склалося сімейному житті. Є чоловік, з яким познайомилася під час перебування на курорті. Той рідкісний випадок, коли курортний роман закінчився одруженням і переїздом молодої сімї за місцем проживання дружини. І коли у фільмі «Люксембург, Люксембург» пожартували про те, що в Лубни можна приїхати тільки за великої любові, Аліна сказала: так, це про нас із Дмитром.
Було двоє дітей – хлопчаків. І вона, ніби королева в чоловічому царстві. Улюблена робота у хлібопекарській галузі. Щоправда, нічні зміни – так то особливості виробництва. Були й свої переваги. Несподівано вона прокинулася.
Можна більше часу присвятити собі, дому, коли всі вдень на роботі, по школах, а вона в квартирі одна. Можна поприбирати, попрати, наварити їсти… Ніхто під ногами не вештається і не мамкає.
Хоча чи давно вона приділяла увагу собі? На всі випадки життя помада одного кольору, куплена років два тому, про креми та інші жіночі дрібнички годі й говорити. А накладні вії чи там ще що. Вона і замолоду ними не користувалася, коли жила з першим чоловіком.
Багато хто після цих слів округлює очі: люди просто не можуть собі уявити, як це у Аліни був перший чоловік? Така вона вся правильна і непоказна. А виявляється був. Перше кохання і відразу у РАЦС. Щоправда прожили вони недовго. Якихось три роки. А потім розлучилися. Не зійшлися характерами написали як по домовленості у заяві про розірвання шлюбу. Але романтичні стосунки, що були в школі і потім у коледжі у пам’яті лишилися, як букет квітів, який приніс колись Олександр Аліні на день народження. Такі розяки, як висловлювалася Аліна, згадуючи про колишнє, вона зроду-віку не бачила. І не бачить зараз.
Дмитро – чоловік практичний. Він краще сковорідку у сімю купить на свято, ніж квіти. В буквальному сенсі цього слова…
Аліна кинулася усі сні і проснулася. Глянула на годинник можна було спати ще години зо три, не менше, але щось дивне її розбудило…
Ніхто не стукав у двері, телефон був на беззвучному режимі, навіть ремонт сусіди не робили.
Що ж це могло бути? Якесь передчуття. Вона згадала колишнього чоловіка…
Та головне їй приснився сон. Як вісім роки тому, коли Аліна була ще у першому шлюбі, її чоловік часто приходив посеред ночі.
Довго не міг потрапити у замок ключем, потім довго заходив, а вірніше ввалювався у коридор.
Але завжди з квітами – метровими роз яками, а не тими обрубками, які часто продають на ринку, ще й зафарбованими, залакованими, словом напівсухими. Потім він знімав черевики, одяг…
Хоч і веселий, але завжди все робив обережно. Ледве тримаючись на ногах він ішов у ванну, чистив зуби.
Ледве добравшись до дивана, лягав і починав хропіти. То було, як ритуал. Але він був залежний від гри. Цим жив. Спочатку йому таланило, а потім Олександр почав програвати величезні суми. Заліз у борги.
А сьогодні, уві сні, Олександр прийшов тверезий, одягнений мов з голочки, приємно пах, Аліна згадала уві сні його запах. Як вона божеволіла від Сашкового чоловічого запаху. З Дмитром такого ніколи не було.
Вона завжди прокидалася приблизно за півгодини до Сашкового приходу. Щось змушувало її розплющувати очі серед ночі й чекати. Як тільки Сашко починав хропіти, Аліна знову засинала.
Але згодом ці його веселощі дістали жінку, і вона подала на розлучення. Сліз пролила багато, розлучатися з ним було важко, але й жити теж.
Олександр поїхав до матері, а потім зі шкільним другом подався на заробітки.
Аліна не стежила, де він був. Дітей не було, тож спільне минуле з колишнім її не турбувало. Вона швидко зустріла Дмитра і жила теперішнім.
Виявляється, що минуло вже чотири роки…
…Знову це передчуття. Аліна обернулася на інший бік, але так і не заснула.
Вона встала з ліжка.
Якщо сон пройшов, то треба приготувати дітям поїсти, але спочатку каву. Кави останнім часом вона пила багато. Нічні зміни, а там завжди кава.
Раптом у двері тихо подзвонили. Аліна спочатку подумала, що їй здалося, але ні! Дзвінок повторився…
Це не був настійливий дзвінок чоловіка Дмитра, не був хапливий дзвінок старшого сина, і обережний, наче на к4нопку давила сором’язлива дівчинка, - меншого.
Хто це мав бути? Хтось чужий…
Аліна здивована пішла в коридор, відчинила двері, глянула хто там прийшов, і не повірила очам!
На порозі стояв Олександр – її колишній чоловік – той, що наснився хвилину тому, хто кружляв її в ніжних обіймах і цілував, ніби не було вісімнадцяти років подружнього життя з іншим, з ким вона мліла від одного доторку, від ніжних обіймів, від чийого запаху їй хотілося бігти слідом на край світу…. Якби тільки не залежність від ігор.
– Сашко?! Де ти тут взявся?!
– З днем народження… Ось це тобі, – чоловік простягнув Аліні величезний букет метрових троянд.
– Так воно ж було вчора. Дякую. Ти ще пам’ятаєш?
– Пам’ятаю…
– Проходь, кави заварю. Міцного нічого не тримаю.
– А мені не треба міцних, я більше не граю і не пю. Як поїхав, то одразу й кинув. Не до цього було.
– Як твоя мама поживає? З нашого розлучення її не бачила. Ти в неї живеш чи маєш нову родину?
– Нема в мене нікого. Мама померла. Я хату продав – не міг жити у тих стінах, де був щасливий і багато спогадів про дитинство, юність. Ти ж знаєш я виховувався без батька… Я квартиру винаймаю, тут недалеко. Ще місяць тут і назад, в Ізраїль.
–Давай все почнемо спочатку? Ти мене чекаєш?
– Чекаю! – промовила Аліна і злякалася власних слів.
Яке чекаю? Вона одружена жінка, яка народила двох синів.
– А може, у мене вже хтось є?! – запитала кокетливо.
– Нікого в тебе немає, - сказав Сашко. - І в мене також.
Сашко підхопив її на руки і закружляв, як юності, а потім почав цілувати і пестити…
Аліні на мить здалося, що сон цей правда, що в неї немає, ані Дмитра, ні дітей і вона знову молода і незаймана і Сашко її перше кохання...
– Ти подумай. Я через місяць поїду, але чекатиму твого рішення. Тепер все буде інакше.
Аліна не знала, що й відповісти. Десь у глибині душі ще жили почуття до Сашка. Але вона водночас пам’ятала сімю і в той же час знала, що хоче бути лише з Сашком.
– Ліно, Ліно! Що з тобою?! Ліно?!
У жінки несподівано закрутилася голова, в очах потемніло. Аліна прийшла до тями після приїзду швидкої на ліжку.
– Лежи. Сказали тиск знизився. Добре, що я був поряд, - клопотався Дмиро, коли вона, отямившись, запитала: «Де я?». - Тобі треба більше відпочивати. А ти ночами працюєш. Якщо мало грошей, то треба було мені сказати. Сьогодні нічна зміна відміняється! Ти спи, а я поки що суп зварю. А може, щось інше приготувати? Я тепер вмію все. Лежи, я в магазин сходжу. Відсвяткуємо твій день народження.
Дмитра як підмінили. А в Аліни було відчуття, що він усе знає про Сашка і про те, що той тут був, і про троянди з метровими стеблами. Вона повела поглядом по кімнаті… жодних квітів.
То чи зрадила вона з колишнім, хай і уві сні? Це жінку турбувало найбільше.
Аліна підвелася і вийшла на кухню.
– Мамо, ти як? Все добре? – підійшов старший.
– Так. Все нормально, - відповіла.
– Я злякався, - крутився під ногами менший син.
– Не переживай, мама завжди буде з вами, - розкуйовдилася задерикуватий чубчик Аліна меншому.
– Все, Аліно, досить працювати ночами, сказав Дмитро, стоячи біля плити. - Візьми відпустку, відпочинеш, а потім може й роботу тобі змінити. Бо звикли всі, що тобі гроші потрібні, от і користуються. Більше цього не буде. Якщо, звісно, ти згодна. Я не кваплю.
– Мамо, ти згодна? – запитав менший син.
– Я подумаю…
– Мамо. Тільки не довго! У нас канікули через тиждень, - сказав старший син. – В коледжі нас запрошують поїхати на екскурсію до Карпат.
– Давайте вечеряти. Так смачно пахне, а я зголодніла. Що у нас на вечерю?
– Суп, гарячі бутерброди. На десерт клубника – твоя улюблена.
Аліні було якось тривожно і водночас дуже спокійно, ніби вона весь час чекала на це. Чекала й дочекалася. Вона обов’язково візьме відпустку. Вони обов’язково поїдуть у Карпати. Так. Аліна все ще любила Сашка. Вона після вісімнадцяти літ не змогла його забути. А тепер після його приїзду уві сні, зрозуміла, що це було остаточне прощання з минулим...
Через вісімнадцять років, хто б міг подумати?
Аліна взяла відпустку. Як же ж її не хотіли відпускати! Адже будь-кого вона могла підмінити, нічні зміни були незручні багатьом. Аліна ніколи не відмовлялася.
Пізніше вона таки змінила роботу на більш спокійну. А ще через рік родина поповнилася чарівною невісточкою Олесею. Нині Аліна вже бабуся.
