Горіхів нема

gorihiv nema 03112019Спрадавна чомусь повелася така думка, що в селі є абсолютно все, причому своє і обов’язково (навіть сумніватися гріх) натуральне. Треба воно чи не треба, буде з того користь чи ні, але відхрещуватися від натур продукту ну ніяк не можна. Надлишок всього, що є в господарстві можна збути на міському ринку, або на менших «хитрих» базарах, які є чи не в кожному невеликому містечку, або й селі. Та якщо хто не має такої можливості, то нажите добро можуть приїхати і забрати прямісінько з-під воріт. Ти – товар, тобі – живі гроші. Арифметика не складна і настільки всім доступна, що на селі цим користується майже кожен другий.

Люди здають все, бо ж навіть на якийсь непотріб, як то брухт чи макулатура, знайдеться покупець. Що вже говорити про молоко, пір’я, гарбузове насіння і горіхи. Наприкінці вересня, ще навіть коли вищевказаний товар не висох, не дозрів на городі, або взагалі міцно висить на дереві і не думає падати, селом починає роз’їжджати не місцевий транспорт. З машин різного калібру і форми лунає на всю вулицю одне: купляємо горіхи, пір’я, гарбузове насіння! Причому, щоб підсилити ефект, часто кричать просто в гучномовець. А це, зауважу, неабияк дратує місцевих. І мій батько був до цього особливо чутливим…

- Горлопанять, мовби ми тут всі глухонімі! – починав бурчати він. – Катаються по стонадцять разів на день, так, наче ми тільки те й робимо, що гусей патраємо, аж цур’я сиплеться, горіхи трусимо лантухами і на грядках одні гарбузи вродили. Ох і розвелося ж їх!

При цьому батько міг перейти на лайку і довго бубнів собі під носа, поки не вгамовувався остаточно. Та хіба ж є мить для спокою в селі та ще й в таку пору?..

В компанії з тими, що їздили і скуповували продукцію були й так звані «зазивали», котрі, нехтуючи воротами, заборами, хвірточками, замками й різного роду защіпками, – все таки проривалися всередину двору і маршем бравого козака йшли прямо до дверей хати чи порогу літньої кухні. А позаяк ще й роздивлялися, що де в дворі лежить.

Варто одразу сказати, що батько подібного нахабства на дух не переносив, а тому закипав швидше за будь-який самовар. І коли непроханий гість був за кілька метрів від хатніх дверей, ті раптово відчинялися й починався хвацький діалог, яким батько керував, наче якимось парадом.

- А ти хто такий і чого приперся?

- Драсті, дядьку, так ми ж горіхи приймаємо, може пір’я у вас є…

- Яке пір’я, в мене ще качки всі в ньому ходять! А горіхи по чом? – все ж цікавиться батько.

- По 13.

- Знаєш шо, чеши звідсіля, щоб я тебе не бачив. За таку ціну мої горіхи у мене ж і остануться.

- Так може поторгуємося? – наполягає покупець.

- Ти оглух? Шуруй, кажу тобі, звідки прийшов. Ти ще й у мене в дворі, а це приватна територія і тебе сюди ніхто не приглашав. Так шо бігом!

- Та я ж тільки спитати зайшов, чого ви, - виправдовується той.

- Як зайшов, так і вийдеш. Сказано – горіхів нема!

Останні репліки з уст батька вже звучали досить голосно і всю цю картину доповнював щедрий собачий гавкіт.

Нарешті через кілька хвилин оказія стихала і ґвалт припинявся. Але батькові все одно в душі було сердито, тому він міг ще якийсь час мовчати, переварюючи в собі чергову придибенцію…

Відтоді як не стало тата, минуло більше півроку. Якось непомітно, в щоденних турботах і хвилюваннях ми зустріли чергову осінь. Тільки вже без нього. Вересень потроху вдарив холодом і все в природі потроху почало ціпеніти, впадаючи в анабіоз. А в селі робота продовжувалася: треба було вчасно зібрати врожаї – поки не задощило, викопати моркву, буряк, встигнути по сухому все те добро спустити до погреба чи порозпихати по інших закутках. Листя хоч ще й трималося дерев і на вигляд ще зеленкувате, але під натиском вітру його вже носило по всіх усюдах. Осінні негоди щораз посилювалися і холод обтрушував з дерев останні плоди. Яблука досі, в листопадовій імлі, котяться дахом, важко гупають під хатою, губляться в пожухлій траві по той бік огорожі – до сусіда. Торохтять і останні горіхи. Був час, коли їх мов хто градом сипав і на квітник, і на собачу будку, і на лаву під двором. Не сказати б, що вродили рясно, але для себе назбирати якийсь клунок вистачало. І як тільки було навприсядки почнеш тарабанити горіхами у відро, так і дивись – нізвідки вигулькне хтось підприємливий і в супроводі машини почне заглядати чи не в кожне подвір’я із одним єдиним питанням: горіхи є?

- Нема, - відповідаю коротко, не відриваючись від справи.

- Де ж нема, як он збираєш!

- Це для себе.

- Ага, а потім як попріють і всохнуть почнеш здавати. Кому вони тоді треба будуть?

Я мовчки продовжую збирати горіхи, підтягуючи робочі рукавиці, щоб не сповзали. Чоловік якусь хвилину стоїть, як вкопаний, а потім безнадійно махає на мене рукою і йде далі вулицею, викрикуючи те саме єдине питання. Пообіцяв ще колись повернутися, бо ж може передумаю…

Дозбируючи, певно, останнє в цьому році відро, розгинаюся, хапаюсь за бік – поперек до таких вправ не звик. Відношу горіхи до комірчини, де зсипаю в мішок. Заодно, краєм ока помічаю знайому річ: біля ящика з тирсою, вся в павутинні і соломі стоїть догори дригом картонна пам’ятка для всіх тих, хто осінньої пори нишпорить селами і по п’ять разів на день скупляє «волоські» плоди. На картонній табличці великими літерами напис крейдою: «Горіхів нема». До горла відразу підкочується клубок спогадів. Натомість, я роблю глибокий вдих і вдячно посміхаюсь, згадуючи батька. Потому берусь за вже порожнє відро, забираю  картонну знахідку і прямую з нею до воріт. Нехай знають – горіхів нема…

P.S. Пам'яті мого батька присвячується

Юлія Антонець.

Календар свят

Березень, 2024
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678
Міжнародний жіночий день.
9
День народження Тараса Шевченка.
10
Іменини Ніки.
Галини.
11121314
Іменини Венедикта.
15
Всесвітній день сну.
1617
неділя Прощення.
1819
Іменини Дарії
20
Весняне рівнодення.
21222324
25
Благовіщення.
День СБУ.
26
День Національної гвардії України.
2728293031
Пасха (римо-католики).

Онлайн-передплата

Лубенщина онлайн-передплата

Реклама

Замовити рекламу

Як стати журналістом

Привітання в газеті

Видавництво Лубни

Погода

Погода

Курс валют

Контакти

  • Адреса редакції: 37500, м. Лубни, проспект Володимирський, 43 (вхід з двору), 2-й поверх.
  • Телефон: +38(05361)61651
  • Телефон: +38(05361)74556
  • E-Mail: Lubenschina@ukr.net

Телефони

  • Директор підприємства (редактор) (05361) 7-45-56
  • Головний бухгалтер (менеджер з реклами) (05361) 6-16-51

Інформація

  • - Директор підприємства (редактор): Олександр Міщенко
  • - Індекси 61247. 61501. 61502
  • - Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації ПЛ 1240-497ПР

Угода

  • - За точність викладених фактів відповідальність несе автор
  • - За зміст та достовірність інформації у рекламі відповідальність несе рекламодавець
  • - Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій
  • - Редакція залишає за собою право скорочувати матеріали
  • - При використанні, або копіюванні матеріалів з сайту, посилання на сайт газети "Лубенщина" - обов'язкове!