ukenru

Жовта черешня

zhovta chereshnia 26062018Вона стояла майже посеред двору. Як самотня пальма з тропічних країв. Своїм жилавим корінням проросла не через одне покоління, вглиб кожного, хто тут жив і живе дотепер. А верхівкою… Ні - неба не сягала, тільки просила хоча б інколи сонця на гілля. Його на дереві було не густо, бо основна крона знаходилась десь там, вгорі. Внизу ж тільки шершава, потріскана кора, що запам’ятала на собі немало людських рук, а надто - діда Якова, який і посадив жовту черешню.

Спочатку дерево не було таким, яким згадую його я - високим і довготелесим. Старші кажуть, що рвали ягоди і без драбини, а вже вище їх ніхто й не бачив, бо ледь встигнуть пожовкнути, як граки обнесуть, одне цур’я додолу сиплеться. Яких тільки опудал на гілля не чіпляли, та врожай все одно був переполовинений і подзьобаний.

- Проженіть їх! - майже плачевно просить баба Марія когось із нас і при цьому махає в повітрі ціпком. – Все ж на світі обіб’ють, он листя з ягодами долі лежить!

- Марійо, ти не мішайся, хай як хочуть, так і роблять! – озивається дід, який після інсульту спирається на палицю під літньою кухнею. – Наше діло невелике, без нас розберуться.

- Аякже, розберуться вони, що нічого буде й на компот закрити! - не вгавала Марія.

Такі діалоги в господі були не рідкістю: хтось когось переганяв у вчинках, словесно наступав, а інший або відмовчувався, або гідно й не голосно тому суперечив. Молоде покоління сприймало це належно – не втручалось. Пройшовши війну і голод в парі, старші знали ціну кожній крихті, тому навіть за викрадені грачинням жовті черешні їм боліло як нікому.

А дерево не шкодувало плодів ні для кого. Все, що не обсипалось пелюстками, віддавала нам, дітворі, сусідам, родичам, ділилася з природою. Кожен, хто ласував спілим добром, пам’ятав про це і повертався знову до черешні. Ягід було стільки, що рвали у відра, бідончики, банки, зсипали до великих мисок. Потім все те милося, варилося, консервувалося. Наївшись до схочу, вже ніхто й не радий був тим черешням, бо куди оком не кинь – все й вони: на снідання, обід і вечерю.

Свого часу жовта черешня приносила різну користь. І не лише тим, що родила. Вона була чимось схожа на недосяжну вежу, тож коли в сім’ї густішали хмари, а найменші мали нагоду отримати прута - ховалися саме туди. Здершись по двох з’єднаних драбинах мало не до верху, сиділи нишком, чекали, доки «перегримить». Зазвичай, епопея тривала недовго.

- Ану злізь, я тобі сказала! Ось зараз тобі дам! – лаялась баба Марія під високою деревиною.

Їй було сердито, що внуки часом не слухають і чи то ненароком, чи справді надумано роблять шкоду. А роки вже не ті – хіба наздоженеш розбишаку?..

- Не злізеш? То я драбину зараз приберу, сидітимеш, поки й на вулиці смеркне! – ще грізнішою здавалась вона.

Відсутність комбінації з двох драбин, по якій єдина дорога вниз – аргумент доволі серйозний, та злазити ніхто не поспішав: краще сидіти на дереві до ночі, ніж спробувати на собі прута або віника.

Черешні ж байдуже до тих баталій, що мимоволі відбуваються за її участі. Там, на верхівці, бродить легкий вітер, який погойдує настовбурчені гілки, пахне ягодами і відчувається особливий дух простору. З висоти відкривалась дивна панорама на село, огороди, луки, стару копанку, ряди лісосмуг… Доки дивишся на це, доки світ гойдається на дереві разом з тобою – забуваєш про все, навіть про страх бути битим, коли все таки злізеш донизу.

Насправді, дітей в родині ніхто не бив, лише сварили, та й то так, аби вчились на своїх помилках і думали, перш, ніж щось зробити. Тож посидівши деякий час, роздивившись видноколи, хотілося вже на землю. А перед цим – обов’язково напхати повні кармани жовтих, з рум’янцем ягід.

Сама того до пуття не знаючи, мала жовта черешня і лікувальні властивості. Причому діяла не гірше фармацевтичних рецептур. А особливо помічною була дітворі, яка ні з того, ні з сього могла злягти з поширеними сезонними захворюваннями. Вже які тільки методи випробовували, а все марно – дитина марніє на очах, нічого не хоче їсти і пити, лише безпомічно лежить, мов прим'ята травинка. От тоді то вже дорослі і вдавались до дієвих хитрощів.

– А що б ти їла? Може хочеться чогось? – все й припадають біля дитячого ліжка.

– Не хо'.

– А м'ясце будеш? Чи огірочка свіжого? – не відставали.

Хворому ж зазвичай від усього переліченого тільки ще більше канудило і хотілося, щоб ці допити швидше припинились. Навіть якщо пропонують щось дуже добре або рідкісне, бо де ж того огірочка свіжого серед зими взяти…Придбати, звісно. А де його в селі в одну мить купиш? Та однак питали, бо для дітей не шкодували нічого. Самі не скуштують, скажуть, що не люблять такого, не до смаку воно їм і те м’ясце, і з качки крильце…

– А черешеньки жовті будеш?

Після хвилинних роздумів очі хворого ясніли, адже особисто йому зараз можуть отак змаху відкрити трьохлітрову банку черешень.

– Буду, – млявий голос протягував очікувану відповідь.

– Ну слава Богу! – сплескували в долоні жінки. – Швидше лізьте в погріб!

Вже через кілька хвилин цілющі черешні стояли в мисочці біля ліжка, але їсти їх дозволяли не всі зразу, а по одній ягоді, бо холодні, хоч самі родом з літа.

…А літа минали. Старіли люди, росли діти, змінювалось подвір'я, зеленіли й жовкли лугові трави, щось зникало, а щось з'являлось натомість. Село, як і раніше, нерухомою цяткою на мапі притулилось до автомагістралі – проводжало і зустрічало: тутешніх, проїжджих, чужих, різних. В цьому відчувалась якась німа невідворотна трагічність, бо час ішов, а зустрічі ставали все рідшими.  

Дерево теж відчувало свій тихий відхід. Як люди, коли відпускають білий світ, перестають хапатися за життя і йдуть в засвіти. Черешня мовчки просила в усіх пробачення: за скупі врожаї, не рясний цвіт, за сухе галуззя, яке сипалось від вітру, врешті - за ту височінь, при якій так важко було дістати повні жмені ягід. Ще кілька літ вона зеленіла листям, але стояла винувато, не родила, облітала кудись понад огородами й садами… Тепер ніхто достеменно і не пам’ятає, як її не стало: чи заїла зсередини зимова туга, чи просто не прокинулась одної весни. Одначе пішли вони майже разом – дерево, і той, хто його садив.

…Цьогорічна весна сама на себе не схожа. Бракує вітамінів, тепла, сонця, і ще чогось такого, щоб на душі відлягло і зраділося.

Металевою драбиною обережно спускаюсь до погреба, де мене огортає вогкий запах різної кваснини і землі. З низької стелі звисають сизуваті міріади павутини, і лампочка, якої достатньо для того, аби прогнати присмерк.  Очі потроху звикають до тьмяного світла і я починаю шукати щось добре й неодмінно солодке – те, що стоїть наглухо законсервованим спогадом про літо. Може, варення якого, а мо’ компоту… чи взяти груш, які аж світяться жовтими половинками в солодющому, як маляс, сиропі?.. Перебираючи на полицях банки і оглядаючи вміст через скло, помічаю в самому кутку, аж найдалі, жовті ягоди. Мене проймає щасливий усміх: невже черешні? Спритно переставляю банки, вони цокають одна об одну, наче розступаються перед моїм вибором. Наливні, крупні, мов тільки зірвані. І жовті-прежовті!

Дістаю банку з погреба, йду до літньої кухні, а в душі щось млоїться і щемить: згадується дід Яків, дбайливі руки якого посадили не одне дерево у дворі, баба Марія, що збирала черешні в пелену, кидала до рота і не могла нахвалити: «Ох вже ж і добрі, їй-бо '!» Ще мить і я, насолоджуючись ягодами, скажу вголос те саме. Ще банка закрита, а мені вони вже пахнуть і липне до пальців сироп…

Вже давно немає в господарстві жовтої черешні. І скільки не намагалися відродити про неї спогад в молодих саджанцях – все дарма, нічого не приживалося, або стояло вкопане без росту і плоду. На місці всохлого дерева тепер інше життя: бігає, гавкає, качається в снігу, спориші, охороняє будинок і двір. Він же не знає, як тут колись, задовго до нього.

…Чи добрі були черешні? Металева кришка звучно луснула і покотилась по столу. А в банці – жовті сливи – алича.

Юлія АНТОНЕЦЬ.

 

Онлайн-передплата

Лубенщина онлайн-передплата

Погода

Погода

Курс валют

Календар

Вересень, 2021
ПнВтСрЧтПтСбНд
  1
День Знань
2
День нотаріату
34
День митного брокера
5
6
День підприємця
7
День військової розвідки України
8
Міжнародний день солідарності журналістів
9
Міжнародний день краси, День дизайнера-графіка, День тестувальника
101112
День українського кіно, День програміста, День перукаря
13
День танкіста, День працівників нафтової, газової та нафтопереробної промисловості, День фізичної культури і спорту
1415
Міжнародний день демократії
16
Міжнaродний день охорони озонового шару, День HR-менеджера
День працівника лісу
17
День рятувальників України
1819
День винахідника і раціоналізатора, День фармацевтичного працівника
День винахідника і раціоналізатора, День фармацевтичного працівника
20
День рекрутера, День працівника лісу
21
День миру, Міжнародний день миру
22
День партизанської слави
23242526
27
День машинобудівника, День туризму, День вихователя і всіх дошкільних працівників
282930
Міжнародний день перекладача, Всеукраїнський день бібліотек
   
  • Станьте одним із 4 000 передплатників. Газета «Лубенщина» завжди з вами
  • Передплати газету лубенщина лише за 15,50
  • "Лубенщина" у форматі PDF - вигідно і зручно!
  • Як подати оголошення на сайті газети "Лубенщина"
  • Допоможіть своєму клієнту знайти вас! Додайте інформацію про вашу організацію в Довідник підприємств!

Україна і Світ

В Україні різко скоротилося число пенсіонерів

В Україні з кожним роком зменшується кількість пенсіонерівpens 22092021

Детальніше...

6 простих правил, як зберегти молодість мозку

Що треба робити, а чого уникати, щоби ваш мозок і в зрілому віці відмінно працював. mozok 22092021

Детальніше...

Стипендії в Україні виростуть: Шмигаль розповів, скільки отримуватимуть студенти

Прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявив, що стипендії в Україні зростуть. Зокрема, мінімальна виплата в установі вищої освіти складе 2 тисячі грн, а підвищена для відмінників – 2550 грн.student 15092021

Детальніше...

Замовити рекламу

Як стати журналістом

Автомагазин Автогалактика

Видавництво Лубни

Контакти

  • Адреса: 37500, м. Лубни, проспект Володимирський, 43 (вхід з двору), 2-й поверх.
  • Телефон: +38(05361)61651
  • Телефон: +38(05361)74556
  • E-Mail: Lubenschina@ukr.net

Телефони

  • Директор підприємства (редактор) (05361) 6-11-20, (05361) 6-14-58, 063-607-88-24
  • Журналіст (05361) 6-14-68
  • Головний бухгалтер (менеджер з реклами) (05361) 6-16-51, 050-261-96-96
  • Оператори комп’ютерної верстки (05361) 7-45-56

Інформація

  • - Директор підприємства (редактор): Олександр Міщенко
  • - Індекси 61247. 61501. 61502
  • - Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації ПЛ 1240-497ПР

Угода

  • - За точність викладених фактів відповідальність несе автор
  • - За зміст та достовірність інформації у рекламі відповідальність несе рекламодавець
  • - Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій
  • - Редакція залишає за собою право скорочувати матеріали
  • - При використанні, або копіюванні матеріалів з сайту, посилання на сайт газети "Лубенщина" - обов'язкове!
© 2018 Газета Лубенщина. Всі права захищені.

Карта сайта | Політика конфіденційності

Пошук по сайту