ukenru

Жовта черешня

zhovta chereshnia 26062018Вона стояла майже посеред двору. Як самотня пальма з тропічних країв. Своїм жилавим корінням проросла не через одне покоління, вглиб кожного, хто тут жив і живе дотепер. А верхівкою… Ні - неба не сягала, тільки просила хоча б інколи сонця на гілля. Його на дереві було не густо, бо основна крона знаходилась десь там, вгорі. Внизу ж тільки шершава, потріскана кора, що запам’ятала на собі немало людських рук, а надто - діда Якова, який і посадив жовту черешню.

Спочатку дерево не було таким, яким згадую його я - високим і довготелесим. Старші кажуть, що рвали ягоди і без драбини, а вже вище їх ніхто й не бачив, бо ледь встигнуть пожовкнути, як граки обнесуть, одне цур’я додолу сиплеться. Яких тільки опудал на гілля не чіпляли, та врожай все одно був переполовинений і подзьобаний.

- Проженіть їх! - майже плачевно просить баба Марія когось із нас і при цьому махає в повітрі ціпком. – Все ж на світі обіб’ють, он листя з ягодами долі лежить!

- Марійо, ти не мішайся, хай як хочуть, так і роблять! – озивається дід, який після інсульту спирається на палицю під літньою кухнею. – Наше діло невелике, без нас розберуться.

- Аякже, розберуться вони, що нічого буде й на компот закрити! - не вгавала Марія.

Такі діалоги в господі були не рідкістю: хтось когось переганяв у вчинках, словесно наступав, а інший або відмовчувався, або гідно й не голосно тому суперечив. Молоде покоління сприймало це належно – не втручалось. Пройшовши війну і голод в парі, старші знали ціну кожній крихті, тому навіть за викрадені грачинням жовті черешні їм боліло як нікому.

А дерево не шкодувало плодів ні для кого. Все, що не обсипалось пелюстками, віддавала нам, дітворі, сусідам, родичам, ділилася з природою. Кожен, хто ласував спілим добром, пам’ятав про це і повертався знову до черешні. Ягід було стільки, що рвали у відра, бідончики, банки, зсипали до великих мисок. Потім все те милося, варилося, консервувалося. Наївшись до схочу, вже ніхто й не радий був тим черешням, бо куди оком не кинь – все й вони: на снідання, обід і вечерю.

Свого часу жовта черешня приносила різну користь. І не лише тим, що родила. Вона була чимось схожа на недосяжну вежу, тож коли в сім’ї густішали хмари, а найменші мали нагоду отримати прута - ховалися саме туди. Здершись по двох з’єднаних драбинах мало не до верху, сиділи нишком, чекали, доки «перегримить». Зазвичай, епопея тривала недовго.

- Ану злізь, я тобі сказала! Ось зараз тобі дам! – лаялась баба Марія під високою деревиною.

Їй було сердито, що внуки часом не слухають і чи то ненароком, чи справді надумано роблять шкоду. А роки вже не ті – хіба наздоженеш розбишаку?..

- Не злізеш? То я драбину зараз приберу, сидітимеш, поки й на вулиці смеркне! – ще грізнішою здавалась вона.

Відсутність комбінації з двох драбин, по якій єдина дорога вниз – аргумент доволі серйозний, та злазити ніхто не поспішав: краще сидіти на дереві до ночі, ніж спробувати на собі прута або віника.

Черешні ж байдуже до тих баталій, що мимоволі відбуваються за її участі. Там, на верхівці, бродить легкий вітер, який погойдує настовбурчені гілки, пахне ягодами і відчувається особливий дух простору. З висоти відкривалась дивна панорама на село, огороди, луки, стару копанку, ряди лісосмуг… Доки дивишся на це, доки світ гойдається на дереві разом з тобою – забуваєш про все, навіть про страх бути битим, коли все таки злізеш донизу.

Насправді, дітей в родині ніхто не бив, лише сварили, та й то так, аби вчились на своїх помилках і думали, перш, ніж щось зробити. Тож посидівши деякий час, роздивившись видноколи, хотілося вже на землю. А перед цим – обов’язково напхати повні кармани жовтих, з рум’янцем ягід.

Сама того до пуття не знаючи, мала жовта черешня і лікувальні властивості. Причому діяла не гірше фармацевтичних рецептур. А особливо помічною була дітворі, яка ні з того, ні з сього могла злягти з поширеними сезонними захворюваннями. Вже які тільки методи випробовували, а все марно – дитина марніє на очах, нічого не хоче їсти і пити, лише безпомічно лежить, мов прим'ята травинка. От тоді то вже дорослі і вдавались до дієвих хитрощів.

– А що б ти їла? Може хочеться чогось? – все й припадають біля дитячого ліжка.

– Не хо'.

– А м'ясце будеш? Чи огірочка свіжого? – не відставали.

Хворому ж зазвичай від усього переліченого тільки ще більше канудило і хотілося, щоб ці допити швидше припинились. Навіть якщо пропонують щось дуже добре або рідкісне, бо де ж того огірочка свіжого серед зими взяти…Придбати, звісно. А де його в селі в одну мить купиш? Та однак питали, бо для дітей не шкодували нічого. Самі не скуштують, скажуть, що не люблять такого, не до смаку воно їм і те м’ясце, і з качки крильце…

– А черешеньки жовті будеш?

Після хвилинних роздумів очі хворого ясніли, адже особисто йому зараз можуть отак змаху відкрити трьохлітрову банку черешень.

– Буду, – млявий голос протягував очікувану відповідь.

– Ну слава Богу! – сплескували в долоні жінки. – Швидше лізьте в погріб!

Вже через кілька хвилин цілющі черешні стояли в мисочці біля ліжка, але їсти їх дозволяли не всі зразу, а по одній ягоді, бо холодні, хоч самі родом з літа.

…А літа минали. Старіли люди, росли діти, змінювалось подвір'я, зеленіли й жовкли лугові трави, щось зникало, а щось з'являлось натомість. Село, як і раніше, нерухомою цяткою на мапі притулилось до автомагістралі – проводжало і зустрічало: тутешніх, проїжджих, чужих, різних. В цьому відчувалась якась німа невідворотна трагічність, бо час ішов, а зустрічі ставали все рідшими.  

Дерево теж відчувало свій тихий відхід. Як люди, коли відпускають білий світ, перестають хапатися за життя і йдуть в засвіти. Черешня мовчки просила в усіх пробачення: за скупі врожаї, не рясний цвіт, за сухе галуззя, яке сипалось від вітру, врешті - за ту височінь, при якій так важко було дістати повні жмені ягід. Ще кілька літ вона зеленіла листям, але стояла винувато, не родила, облітала кудись понад огородами й садами… Тепер ніхто достеменно і не пам’ятає, як її не стало: чи заїла зсередини зимова туга, чи просто не прокинулась одної весни. Одначе пішли вони майже разом – дерево, і той, хто його садив.

…Цьогорічна весна сама на себе не схожа. Бракує вітамінів, тепла, сонця, і ще чогось такого, щоб на душі відлягло і зраділося.

Металевою драбиною обережно спускаюсь до погреба, де мене огортає вогкий запах різної кваснини і землі. З низької стелі звисають сизуваті міріади павутини, і лампочка, якої достатньо для того, аби прогнати присмерк.  Очі потроху звикають до тьмяного світла і я починаю шукати щось добре й неодмінно солодке – те, що стоїть наглухо законсервованим спогадом про літо. Може, варення якого, а мо’ компоту… чи взяти груш, які аж світяться жовтими половинками в солодющому, як маляс, сиропі?.. Перебираючи на полицях банки і оглядаючи вміст через скло, помічаю в самому кутку, аж найдалі, жовті ягоди. Мене проймає щасливий усміх: невже черешні? Спритно переставляю банки, вони цокають одна об одну, наче розступаються перед моїм вибором. Наливні, крупні, мов тільки зірвані. І жовті-прежовті!

Дістаю банку з погреба, йду до літньої кухні, а в душі щось млоїться і щемить: згадується дід Яків, дбайливі руки якого посадили не одне дерево у дворі, баба Марія, що збирала черешні в пелену, кидала до рота і не могла нахвалити: «Ох вже ж і добрі, їй-бо '!» Ще мить і я, насолоджуючись ягодами, скажу вголос те саме. Ще банка закрита, а мені вони вже пахнуть і липне до пальців сироп…

Вже давно немає в господарстві жовтої черешні. І скільки не намагалися відродити про неї спогад в молодих саджанцях – все дарма, нічого не приживалося, або стояло вкопане без росту і плоду. На місці всохлого дерева тепер інше життя: бігає, гавкає, качається в снігу, спориші, охороняє будинок і двір. Він же не знає, як тут колись, задовго до нього.

…Чи добрі були черешні? Металева кришка звучно луснула і покотилась по столу. А в банці – жовті сливи – алича.

Юлія АНТОНЕЦЬ.

 

Погода

Погода

Курс валют

Календар

Липень, 2020
ПнВтСрЧтПтСбНд
  1
День архітектура України
2
Міжнародний день спортивної журналістики. Всесвітній день собак
345
6
Всесвітній день поцілунку
7
Різдво Іоана Предтечі
891011
Всесвітній день шоколаду
12
апостолів Петра і Павла. День фотографа
1314
День рибалки (друга неділя липня)
15
День українських миротворців
1617
День етнографа
1819
20
Міжнародний день шахіста
21222324
іменини рівноапостольної Ольги
2526
День парашутиста
2728
Рівноапостольного князя Володимира (Хрещення Руси)
2930
іменини Марини (Маргарити)
31  
  • Станьте одним із 4 000 передплатників. Газета «Лубенщина» завжди з вами
  • Передплати газету лубенщина лише за 15,50
  • "Лубенщина" у форматі PDF - вигідно і зручно!
  • Як подати оголошення на сайті газети "Лубенщина"
  • Допоможіть своєму клієнту знайти вас! Додайте інформацію про вашу організацію в Довідник підприємств!

Україна і Світ

Індія передала Україні 50 тисяч капсул препарату для лікування COVID-19

indiya 14072020Україна у якості гуманітарної допомоги отримала від Республіки Індія партію антивірусного препарату OMVIR, який використовується у лікуванні пацієнтів, хворих на COVID-19. Цих медикаментів вистачить на лікування близько 5 тис. пацієнтів.

Детальніше...

Рада підтримала законопроєкт про посилення покарання для п’яних водіїв

vody 14072020 Упродовж 6 місяців 2020 року на території України зареєстровано 72 394 автопригоди, з яких 11 200 - із загиблими та/або травмованими особами, де 1482 громадяни загинуло та 13 909 отримали травми. У зазначений період 2110 ДТП скоїли водії, які перебували у нетверезому стані. У результаті 50 осіб загинули, 857 травмовано, - повідомив глава МВС Арсен Аваков.

Детальніше...

На популярному українському курорті туристку вкусив смертельно небезпечний павук

Його отрута у 15 разів сильніша за отруту гримучої змії, тому жінку відразу госпіталізували

Інцидент стався на Херсонщині. Отруйний павук вкусив 32-річну відпочивальницю із Києва.

pavyk 10072020За даними «Голосу України», жінка прибула до Скадовська і вирушила звідти на «українські Мальдіви» – острів Джарилгач.

Милуючись тамтешніми краєвидами, вона ходила босоніж піщаними дюнами і не помітила каракурта.

Детальніше...

Замовити рекламу

Автомагазин Автогалактика

Видавництво Лубни

Контакти

  • Адреса: 37500, м. Лубни, проспект Володимирський, 43 (вхід з двору), 2-й поверх.
  • Телефон: +38(05361)61651
  • Телефон: +38(05361)74556
  • E-Mail: Lubenschina@ukr.net

Телефони

  • Директор підприємства (редактор) (05361) 6-11-20, (05361) 6-14-58, 063-607-88-24
  • Журналіст (05361) 6-14-68
  • Головний бухгалтер (менеджер з реклами) (05361) 6-16-51, 050-261-96-96
  • Оператори комп’ютерної верстки (05361) 7-45-56

Інформація

  • - Директор підприємства (редактор): Олександр Міщенко
  • - Індекси 61247. 61501. 61502
  • - Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації ПЛ 1240-497ПР

Угода

  • - За точність викладених фактів відповідальність несе автор
  • - За зміст та достовірність інформації у рекламі відповідальність несе рекламодавець
  • - Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій
  • - Редакція залишає за собою право скорочувати матеріали
  • - При використанні, або копіюванні матеріалів з сайту, посилання на сайт газети "Лубенщина" - обов'язкове!
© 2018 Газета Лубенщина. Всі права захищені.

Карта сайта | Політика конфіденційності

Пошук по сайту