Макс – поширене ім’я. Але батьки назвали так Максима після перегляду одного з американських фільмів, де божевільний «чувак» порвав усіх, хто заважав йому жити. І хлопчик Макс перейняв усі риси характеру – ні, не кіношного героя, а тата з мамою. Треба сказати погані риси. Та вони того не помічали. Навпаки назвали це «умінням за себе постояти».
- Я своєму сину вірю! – не раз говорила мама в очі вчителям і батькам ображених ним однокласників, виправдовуючи своє чадо після чергового скандалу.
І ніщо не могло її примусити розкрити очі на очевидні доводи.
Так триває і досі з певними недомовками. Та все ж…
- Ма’, училка сказала принести по пів косаря на штори! – гукнув Макс, ідучи одного разу до школи.
Мама швиденько полізла рукою до сумки і подала синові гроші:
- На, передай, бо мені не з руки до школи заходити. Часу обмаль!
- О’кей! – вигукнув Макс і підстрибом помчав у напрямку свого місця навчання.
Того дня він розкошував, смакуючи на заздрість однокласникам дорогими цукерками.
Минув якийсь час і знову Макс звернувся до мами:
- Ма’, там училці подарунок тре’ до дня вчителя. Усі здають!
- Скільки?! – поцікавилася ненька.
- Та, двохсотку.
- Так вас же он скільки у класі! – вигукнула мама.
- Так і вона заказала там комп з наворотами! – не змигнувши оком, повідомив Макс.
Мама витягла двохсотгривневий папірець і подала його синові:
- Тільки ж дивись мені, передай! І слухайся там училку!
- Не вопрос! – віджартувався Макс.
Потім було збирання грошей на парти, Новий рік, а ще – 8 Березня.
А коли маму Макса випадково зустріла на базарі голова батьківського комітету класу і нагадала про здавання грошей на ремонт, та обурилася:
- Та скільки можна! Дай і дай, ви що собі думаєте, ми з чоловіком ті гроші печатаємо?!
- Ви жодного разу не здавали! – вигукнула обурена голова.
- Та як не здавали? – розсердилася мама. – Я Максом передавала кругленькі суми на штори, подарунок училці, парти, фарбу, швабри і відра, на ремонт класу!
- Не вигадуй, - розсердилася голова, бо теж була жіночкою, якій пальця в рот не клади. – Всі батьки у класі як батьки, а ви, ніби «особенні». Всі здають і ви здавайте. А то чому я повинна здавати гроші щомісяця, а ти – ні? – перейшла на «ти». - Твій син так само вчиться з усіма, то й здавай як усі!
-А щоб тобі язика покоробило, як я не здавала! – розсердилася мама Макса. – Я щомісяця здаю то сотню, то дві. Де вони?
Матінки полаялися і навіть трохи одна одну посмикали за патли. А коли чутка дійшла до класної керівнички, та вирішила з’ясувати, що і як? Тоді й викликала до себе Макса з мамою та голову батьківського комітету.
- Сина, ти віддавав гроші? – запитала у свого відписка мама.
- Да, - відповів той.
- От бачите! – вигукнула ображена підозрою родителька.
- А кому ти віддавав гроші? – поцікавилася вчителька.
- Ну, - запнувся Макс. – Вальці!
- Якій Вальці? Доньці нашої голови батьківського комітету?
- Ну, може не Вальці. Я забув, - викручувався Макс.
- Як забув? – здивувалася вчителька.
- У мене голова болить!..
- Перестаньте прискіпуватися до дитини! Я своєму сину вірю! – прийшла на допомогу малому мама. – Пішли, Максе!
Вона, гордо піднявши голову, покинула класну кімнату, де відбувалася, як здалося потерпілій стороні «допит». А днями на фейсбуці розповсюдився черговий «фейк-побрехенька» про побори у школах, від яких страждають діти і їх батьки. Бідна вчителька не знала, куди очі подіти!
Ось так!
Олександр МІЩЕНКО.
