Макс  – поширене ім’я. Але батьки назвали так Максима після перегляду одного з американських фільмів, де божевільний «чувак» порвав усіх, хто заважав йому жити. І хлопчик Макс перейняв усі риси характеру – ні, не кіношного героя, а тата з мамою. Треба сказати погані риси. Та вони того не помічали. Навпаки назвали це «умінням за себе постояти».

- Я своєму сину вірю! – не раз говорила мама в очі вчителям і батькам ображених ним однокласників, виправдовуючи своє чадо після чергового скандалу.

І ніщо не могло її примусити розкрити очі на очевидні доводи.

Так триває і досі з певними недомовками. Та все ж…

 - Ма’, училка сказала принести по пів косаря на штори! – гукнув Макс, ідучи одного разу до школи.

Мама швиденько полізла рукою до сумки і подала синові гроші:

- На, передай, бо мені не з руки до школи заходити. Часу обмаль!

- О’кей! – вигукнув Макс і підстрибом помчав у напрямку свого місця навчання.

Того дня він розкошував, смакуючи на заздрість однокласникам дорогими цукерками.

Минув якийсь час і знову Макс звернувся до мами:

- Ма’, там училці подарунок тре’ до дня вчителя. Усі здають!

- Скільки?! – поцікавилася ненька.

- Та, двохсотку.

- Так вас же он скільки у класі! – вигукнула мама.

- Так і вона заказала там комп з наворотами! – не змигнувши оком, повідомив Макс.

Мама витягла двохсотгривневий папірець і подала його синові:

- Тільки ж дивись мені, передай! І слухайся там училку!

- Не вопрос! – віджартувався Макс.

Потім було збирання грошей на парти, Новий рік, а ще – 8 Березня.

А коли маму Макса випадково зустріла на базарі голова батьківського комітету класу і нагадала про здавання грошей на ремонт, та обурилася:

- Та скільки можна! Дай і дай, ви що собі думаєте, ми з чоловіком ті гроші печатаємо?!

- Ви жодного разу не здавали! – вигукнула обурена голова.

- Та як не здавали? – розсердилася мама. – Я Максом передавала кругленькі суми на штори, подарунок училці, парти, фарбу, швабри і відра, на ремонт класу!

- Не вигадуй, - розсердилася голова, бо теж була жіночкою, якій пальця в рот не клади. – Всі батьки у класі як батьки, а ви, ніби «особенні». Всі здають і ви здавайте. А то чому я повинна здавати гроші щомісяця, а ти – ні? – перейшла на «ти». - Твій син так само вчиться з усіма, то й здавай як усі!

-А щоб тобі язика покоробило, як я не здавала! – розсердилася мама Макса. – Я щомісяця здаю то сотню, то дві. Де вони?

Матінки полаялися і навіть трохи одна одну посмикали за патли. А коли чутка дійшла до класної керівнички, та вирішила з’ясувати, що і як? Тоді й викликала до себе Макса з мамою та голову батьківського комітету.

- Сина, ти віддавав гроші? – запитала у свого відписка мама.

- Да, - відповів той.

- От бачите! – вигукнула ображена підозрою родителька.

- А кому ти віддавав гроші? – поцікавилася вчителька.

- Ну, - запнувся Макс. – Вальці!

- Якій Вальці? Доньці нашої голови батьківського комітету?

- Ну, може не Вальці. Я забув, - викручувався Макс.

- Як забув? – здивувалася вчителька.

- У мене голова болить!..

- Перестаньте прискіпуватися до дитини! Я своєму сину вірю! – прийшла на допомогу малому мама. – Пішли, Максе!

Вона, гордо піднявши голову, покинула класну кімнату, де відбувалася, як здалося потерпілій стороні «допит». А днями на фейсбуці розповсюдився черговий «фейк-побрехенька» про побори у школах, від яких страждають діти і їх батьки. Бідна вчителька не знала, куди очі подіти!

Ось так!                                                                                        

Олександр МІЩЕНКО.