ukenru

Однієї крові

odniei krovi 23042018У буфеті медичного закладу було не надто людно. Типова хаотична метушня персоналу та десятків трьох відвідувачів, народ бродив кабінетами, заправлявся солодким і рухався далі. Катька, яка сиділа ближче до вікна і спостерігала за людьми, теж маламурила за обидві щоки пряники, шоколадні батончики й припивала все солодющим чорним чаєм. Ще б пак – не щодня донором стаєш!

Їй подзвонили під кінець робочої зміни. Незнайомий жіночий голос на тому кінці повідомив, що турбують із Центру переливання крові – терміново потрібна біологічна речовина, та й не аби яка, а сама рідкісна – четверта резус-негативна.

- Тут хлопець в лікарні помирає. Потрапив в аварію на об’їзній, вчора доставили. Стан тяжкий, втратив багато крові, але шанси вижити є. Має родичів, та вони не місцеві і в них немає біологічної сумісності, а батько з ідентичною групою хворіє і не підходить для донорства. Тож, якщо Ваша ласка…Зрозумійте, таких як Ви дуже мало…На все місто тільки п’ятеро чоловіків без протипоказань і, якщо погодитеся, будете шостою.

Катерина Іванівна, або просто Катька, як її звали колеги по кондитерському цеху, знала про свою унікальність. Часом цей факт неабияк лякав жінку: а раптом їй самій потрібна буде допомога, а ніхто не підійде? Що тоді, померти так і не дочекавшись донора? Та людей же он скільки ходить! А все не ті…

- Як Ви мене знайшли? – найперше запитала, коли наступного дня вже з тремтячими колінами переступила поріг Центру.

- Було не легко, - відповіла зовсім юна медсестричка на прийомі. - Уявіть, скільки ми перерили інформації в комп’ютерах! Прямо цілі підприємства розглядали. А тут – кондитерська фабрика, і всі до одного проходять систематично медогляд. Проте лише у Ваших венах тече потрібна група крові. Бачте, така рідкість, здоровий спосіб життя, вік підходящий, та ще й немає ніяких заразних хвороб…

З останніх слів для себе Катька цілком очевидно зрозуміла: раптом що – загнеться вона прямісінько на операційному столі. Ну а поки, може хоч цей незнайомець потім згадає, хто його врятував на рівному місці. Головне – зараз заспокоїтися, зробити вигляд, що не страшно і пожертвувати необхідний мінімум. Переваривши все солодке, від якого її на роботі аж нудить, 30-річна кондитер пішла кабінетами для належного оформлення процедури. Як виявилось, такі самі добровольці з четвертою негативною теж курсували коридором і над усіма був якийсь особливий нагляд. Інші ж донори – носії першої, другої та третьої груп – почувались більш вільно. Все так тихо і безхмарно, що Катьку поволі дратувало, на відміну від звичного шумового потоку в кондитерському цеху.

Голка зайшла у вену миттєво гостро, тупий біль враз пронизав праву руку. Зціпивши зуби, кондитерка терпіла, і, щоб не дай Бог не зомліти прямо в донорському кріслі,  широко відкритими очима впивалася в екран телевізора, який блимав навпроти. Медпрацівниці в стерильних халатах і чепчиках бігали від одного клієнта до іншого з питаннями «Чи Вам не погано?», чим ще більше діставали й без того напружених людей. Катьці не було погано, навпаки - ставало легко і прозоро, так, що здавалося от-от полетить. Втім, баластом слугував все той же телевізор, на екрані якого крутились то артисти, то рекламні паузи. Як не дивно, але цей нехитрий набір скоротив відведений час.

- От і все! - підсумувала лікар, перев’язуючи руку в лікті. - Нікому з відчайдухів не погано? - перепитала вкотре на загал. У відповідь їй тільки тиша і мовчазне чоловіче сопіння.

І знову коридор, і не надто зручний м'який куточок у фойє, де треба було трохи посидіти перечекати, перш ніж виходити на вулицю. Та дехто приземлився ще раніше…Зовні кремезний чолов’яга, з усього видно працівник якогось заводу, на ватяних ногах стрімко посунувся під стіною, не дійшовши до дивану метрів три. Серед медперсоналу і відвідувачів зчинився ґвалт, що не на жарт налякало вже дорослу Катьку.

- О Боже, людині зле, швидше сюди! - заверещав хтось із жінок.

- Мужик, ти чого це? - підбігли двоє чоловіків, щоб допомогти підняти.

- Семенівна, ти поглянь! - констатувала лікар, яка опинилась на місці першою. - Питала ж: «кому погано?» - всі мовчали, як води в роти понабирали, а тут - на тобі - гепнув і все.

- Ось помовч, - гаркнула Семенівна на колегу і почала сунути під носа зомлілому нашатир. - Піди краще Віктора Олександровича попередь, нехай у нього в кабінеті відлежиться, бо надвір випускати страшно. Як там його прізвище? Наче якесь письменне…Пушкін?

- Скільки разів казати, що я Лєрмонтов…- скривився в гримасі потерпілий, який раптово оклигав.

- Ой, та яка різниця! - сказав хтось із медиків і всі дружно зареготали.

Подальших перипетій тієї оказії Катька вже не слухала, хоч історія й вийшла доволі комічна. Вона відчувала в собі сили покинути заклад і направилась до виходу, як раптом її покликали.

- Дівчино, це ж у Вас четверта негативна? Якщо бажаєте, можете через кілька днів відвідати того хлопця, якому кров здали. Сподіваємось, його на той час переведуть з реанімації у звичайну палату. Андрієм звати.

Власниця рідкісної крові питально промовчала, і, кивнувши головою, зникла за дверима закладу. «Це ж що значить, як у мене немає чоловіка, то мушу провідувати всіх знедолених та поранених? - сердито про себе виступала Катька. - Покинути серед білого дня роботу і прибігти до нього з апельсинами? Здала, що треба та й по всьому».

Так їй гадалося спершу, але непомітно минув тиждень, другий і вона раз-у-раз почала повертатися до думки, що непогано б і сходити до того «аварійного», це ж ні до чого не зобов’язує. А раптом би сама так лежала…

По обіді суботнього дня у лікарні було спокійно. Ніхто не сновигав коридором на милицях, нікого не возили на візку, не чути стогону зболілих. Це трохи підбадьорювало Катьку, яка почала чомусь тремтіти. У якості гостинця в її пакунку свіжий, тільки з конвеєра зефір і вранішнього фасування ванільне печиво. Зрештою, що ще вона могла принести незнайомій людині?..

Опанувавши страх, відхилила двері палати №3 і зазирнула всередину. Там стояло шість ліжок, одне з яких було пусте. Пацієнти-чоловіки, як по хлопку, майже всі повернули голови до виходу і тепер оглядали Катьку від ніг і вище. Один лише не проявляв інтересу, лежав з оберненою до вікна головою. Хтозна, скільки б так ще стояла гостею на порозі, якби не чоловіча цікавість.

- А Вам кого? Не до мене бува? - насмілився один, років так під 50.

- Якщо мовчить, значить до мене…- усміхнувся крізь рідкі зуби дід, якому вже було близько вісімдесяти.

- Андрій тут хто? - зніяковіло спитала.

- Та якщо до мене, то і я стану Андрієм..ким завгодно стану…- провадив своєї дід, поки інші розтягували не злі посмішки. - А якщо чесно, то он лежить твій Андрій, біля вікна. Спить, мабуть, бо йому нещодавно знеболююче кололи. Шкода хлопця: підрізали на дорозі, машину розтовк, рідні приїздили - хотіли забрати лікуватись додому, але транспортувати заборонили. То вони побули, та й поїхали, а він як сирота лишився. Добре, хоч вижив. Казав, що його врятувало переливання крові від чужих людей. Навіть жінка якась донором виступила. А взагалі - він не дуже балакучий, - підсумував старий.

- Це я. Я та сама жінка і моя кров разом з іншими допомогла йому вижити, - випалила Катька, все ще тримаючи пост біля дверей.

- Отакої! - долучився до розмови ще один з перебинтованими ребрами. - Ніколи не бачив, щоб донори провідувати ходили своїх…

- От тепер побачили. Він цілий? - спитала майже пошепки і почала підходити до ліжка на якому лежав він.

- Не зовсім. Фізична реабілітація потрібна, - мляво протяг дід.

Вона обережно, щоб не розбудити молодого чоловіка, прокралась під вікно і якусь мить спостерігала за його блідим обличчям, повіками, під якими блукали сни. На вигляд Андрієві було приблизно стільки ж, як і Катьці. На видимій частині його тіла можна було побачити численні синці, свіжі шрами і подряпини, а ще - пояс правої верхньої кінцівки білів гіпсом. Значить, пошкоджена лопатка з ключицею. Прийшла, називається, провідати, а він лежить безпорадно, зовсім як дитина, спить. Не будити ж його, справді шкода. Безвихідно зітхнувши і постоявши поруч ще деякий час, вона залишила солодкі гостинці на маленькому столику біля ліжка. Катька й не помітила, як кімнатою вслід за нею прокотився стійкий аромат ванілі - кондитерська фабрика давалась взнаки. Наостанок їй захотілось торкнутись Андрієвого волосся, навіть руку простягла, але раптом сіпнулась і передумала, хоч була так близько.

Чоловіки в цей час мовчки спостерігали: перебиті і складені докупи, ходячі і лежачі - всім хотілося життєвої драми, або простої жіночої ласки. Тому, коли ароматна жінка покидала палату №3, вони лише благально проводжали її поглядами. Без слів.

Минуло майже півроку з часу, як Катька ходила до лікарні на провідини. Вже встигла й забути, бо робочі будні швидко зробили свою справу. Ніколи було думати про чужих – вистачало клопотів з батьками та колегами. На роботі все стабільно, коли-не-коли керівництво викине якийсь злий жарт, а в цілому – солодко і в шоколаді. Як завжди. До того ж, ще й весна за вікном. Весна, яку ніхто з працівників фабрики толком не бачив, так як ці дні проводились в закритому приміщенні.

- Катька, там тебе хтось шукає на виході, - підморгнула Ірка в роздягальні. - Кавалери вже до тебе на роботу стали ходити, бо вдома тебе не спіймаєш.

- Що ти верзеш? Не соромно тобі! – віджартувалась Катька. – Які кавалери в мої 30?

- Та які…гарні! Кажу тобі, зараз сама побачиш, - наполягала подруга.

І Катька таки побачила. Але чоловік був ніби незнайомий і наче не зовсім чужий. Він просто стояв на виході, тримав якийсь згорток і вдивлявся в обличчя кожної працівниці, хоч всі його оминали. Десь вона його зустрічала раніше, та в пам’яті не відклалося.

- Мені сказали, що Ви чекаєте мене…– без вітальних слів відрапортувала, а в самої від несподіванки почало тарабанити серце.

- А Ви Катя? – лице незнайомця враз прояснилось.

- Так. Катька – це я.

- А я Андрій. Той самий, якому Ви кілька місяців тому кров здавали. Ви до мене тоді ще приходили, пам’ятаєте? – останнє слово він сказав з відчутною надією. Йому хотілось, щоб вона його пам’ятала. Так, як увесь цей час робив він.

- Приходила, але ж ти спав, - Катька, наче в тумані розгрібала в голові свої піврічні спогади, якось ненавмисне перейшовши на «ти».

- Спав, але коли прокинувся, в палаті пахло ваніллю. Чоловіки мені все розповіли, я їм правда не повірив, хоч поряд були солодощі. Я тоді затято вирішив, що як тільки стану на ноги, подякую всім донорам, а Вас, тобто тебе, - відшукаю особисто, де б не довелось.

- Ти мені нічого не винен, на моєму місці кожен би так…- спробувала виправдатись Катька, хоч відчувала, що розмова затягнеться і просто так співрозмовник нікуди не зникне.

- Але це саме ти. Щире «спасибі» моїй Каті! - і він, підійшовши ближче, простяг у згортку оберемок різноцвіття. – Вибач, я не знаю, які твої улюблені квіти. Довелося взяти всіх потроху.

- Та навіщо стільки? Мені ж не…

- …Не можна? На тебе вдома чоловік чекає?

-Ні.

- Давай я тепер тебе буду чекати? Ми ж з тобою однієї крові і розлучатися нам вкрай небезпечно, - пригрозив Андрій і в його очах з’явились смішні щасливі іскорки.

- А давай! Ти любиш ваніль з корицею? – спитала Катька, хоч відповідь вже знала…

Юлія АНТОНЕЦЬ.

Погода

Погода

Курс валют

Календар

Жовтень, 2020
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1
Міжнародний день музики
234
День Вчителя (перша неділя жовтня)
5678
День юриста України
9
Всесвітній день пошти
1011
1213
Всесвітній день яйця. День художника (друга неділя жовтня)
14
Покров Пресвятої Богородиці. День українського козацтва і захисника України
15161718
192021
іменини Юлії та Юліана
22232425
2627
іменини Назарія
28293031
Міжнародний день Чорного моря
 
  • Станьте одним із 4 000 передплатників. Газета «Лубенщина» завжди з вами
  • Передплати газету лубенщина лише за 15,50
  • "Лубенщина" у форматі PDF - вигідно і зручно!
  • Як подати оголошення на сайті газети "Лубенщина"
  • Допоможіть своєму клієнту знайти вас! Додайте інформацію про вашу організацію в Довідник підприємств!

Україна і Світ

Нух та Саті. Яка мода на імена цього року?

photo 20102020За допомогою внутрішніх переконань, по-сучасному, або ж з дотриманням релігійних чи сімейних традицій – насправді у кожної родини існують власні орієнтири під час вибору імені для дитини.

Детальніше...

У ВООЗ назвали ефективні ліки проти COVID-19

covid 19 102020 1У Всесвітній організації охорони здоров'я заявили, що на сьогодні є лише одні ліки, дійсно ефективні проти COVID-19 у важкій формі. Це медичний засіб дексаметазон.

Про це заявив на брифінгу генеральний директор ВООЗ Тедрос Аданом Гебреісус.

Детальніше...

Препарат Ремдесивір для лікування коронавірусної хвороби закуплений і транспортується до України

covid 19 102020Препарат Ремдесивір для лікування коронавірусної хвороби закуплений і транспортується до України.

Про це повідомив заступник міністра охорони здоров’я, головний державний санітарний лікар Віктор Ляшко в інтерв’ю Радіо Свобода, передає Укрінформ.

Детальніше...

Замовити рекламу

Автомагазин Автогалактика

Видавництво Лубни

Контакти

  • Адреса: 37500, м. Лубни, проспект Володимирський, 43 (вхід з двору), 2-й поверх.
  • Телефон: +38(05361)61651
  • Телефон: +38(05361)74556
  • E-Mail: Lubenschina@ukr.net

Телефони

  • Директор підприємства (редактор) (05361) 6-11-20, (05361) 6-14-58, 063-607-88-24
  • Журналіст (05361) 6-14-68
  • Головний бухгалтер (менеджер з реклами) (05361) 6-16-51, 050-261-96-96
  • Оператори комп’ютерної верстки (05361) 7-45-56

Інформація

  • - Директор підприємства (редактор): Олександр Міщенко
  • - Індекси 61247. 61501. 61502
  • - Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації ПЛ 1240-497ПР

Угода

  • - За точність викладених фактів відповідальність несе автор
  • - За зміст та достовірність інформації у рекламі відповідальність несе рекламодавець
  • - Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій
  • - Редакція залишає за собою право скорочувати матеріали
  • - При використанні, або копіюванні матеріалів з сайту, посилання на сайт газети "Лубенщина" - обов'язкове!
© 2018 Газета Лубенщина. Всі права захищені.

Карта сайта | Політика конфіденційності

Пошук по сайту