братові Гапону Олександру Сергійовичу!

А пам'ятаєш, братику, малі колись були,

до сонця бігли, дням новим раділи,

такими безтурботними, щасливими росли,

але хіба тоді ми розуміли?

Як хочеться вернутися у ті чудові дні,

де мріяли, сміялися з тобою.

Де падали по- справжньому хіба лише у сні,

й не знали, що буває стільки болю.

Люблю тебе мій братику! Любила.... Ні! - Люблю!!!

Любитиму завжди- завжди, ти знаєш!

Тепер для тебе спокою хоч в небі я молю.

Чому мовчиш? Так тихо відлітаєш?

Ніколи мені слово ти погане не сказав,

малим тебе водила я за ручку.

Здавалося, усе на світі ти умів і знав,

Чому життя не правильне й болюче?

Чому таке безжалісне, коротке розкажи?

Чому красиві мрії не збулися?

Чому так мало в світі цім ти братику прожив?

Хоч ще разок до мене озовися!

Скажи мені, ріднесенький, єдине хоч слівце!!!

Нестерпно серце так у грудях коле!

Та в небо ти злетів уже легеньким вітерцем

і більше не повернешся ніколи.

Оксана КУЧЕРЕНКО