братові Гапону Олександру Сергійовичу!
А пам'ятаєш, братику, малі колись були,
до сонця бігли, дням новим раділи,
такими безтурботними, щасливими росли,
але хіба тоді ми розуміли?
Як хочеться вернутися у ті чудові дні,
де мріяли, сміялися з тобою.
Де падали по- справжньому хіба лише у сні,
й не знали, що буває стільки болю.
Люблю тебе мій братику! Любила.... Ні! - Люблю!!!
Любитиму завжди- завжди, ти знаєш!
Тепер для тебе спокою хоч в небі я молю.
Чому мовчиш? Так тихо відлітаєш?
Ніколи мені слово ти погане не сказав,
малим тебе водила я за ручку.
Здавалося, усе на світі ти умів і знав,
Чому життя не правильне й болюче?
Чому таке безжалісне, коротке розкажи?
Чому красиві мрії не збулися?
Чому так мало в світі цім ти братику прожив?
Хоч ще разок до мене озовися!
Скажи мені, ріднесенький, єдине хоч слівце!!!
Нестерпно серце так у грудях коле!
Та в небо ти злетів уже легеньким вітерцем
і більше не повернешся ніколи.
Оксана КУЧЕРЕНКО
