Шумливий дощ ударив струнно!
Забарабанив по гілках...
Заграв в сопілку вічно юну,
То заспівав, неначе птах...
І бруд, що сажею стеливсь...
І до весни,сонетом зливи,
В поклоні пафосно схиливсь...
Зітер з душі гірку образу!
Кохання в музику сповив...
Й сльзьми, по склу і по обличчю,
Бив в грані вічності порив...
Валентина ХАРЧЕНКО-НЕСМАШНА
