Мій батько був мрійник – лірична душа,
Любив все красиве на світі,
Щоб хата сміялася не в споришах –
Купляв молодесеньке віття.
Бо двір без садочка, вважайте, пустир.
На грядках – картопля й капуста.
Аби родовід наш коріння пустив –
Насаджував яблуні густо.
Росли оті яблуні вшир і увись,
Тінили грядки і у хаті.
І баба із дідом казали: - Колись
На яблука будем багаті.
І справді – родило! Воістину всім!
Та ще й залишались кагати.
Лежали ті яблука в стиглій красі.
Куди їх щоліта дівати?
З роками – відважились: треба весь ряд
На дрова пустить до загину.
Зрубали під корінь – чотири підряд.
А батько не дав – хоч єдину.
…Вже тільки дупло її вік береже,
Коріння ж – міцне монолітне.
Та батька немає й не буде уже,
А крона – зелена і квітне.
Чужий хтось погляне і далі іде,
Лиш пам'ять тут нищечком ходить.
Та яблуня стогне: «Михайле! Ти де?»
І яблука родить!
Наталя Баклай
Приватні оголошення, оголошення рекламного характеру, привітання та інші матеріали надсилайте