Іду босоніж берегом ріки,
Услід мені киває осока
І тепле небо з сонцем набакир…
Ріка і небо…небо і ріка…
Я хочу тиші й холоду роси,
Я тут про власне дихання забув
У травах, що ніхто ще не косив…
Лякають хвилю ластівки крилом,
По хвилі кола, як мої думки,
Там те, що сталось, те, що не збулось…
А тут – ріка…роса…і ластівки…
(Микола Кочерга)
