Віктор купив лотерейний квиток зовсім випадково. Гроші були ох як потрібні. Замучили його численні борги і в банку, і в магазині, і… друзям та знайомим. Скільки їх! Уже й сам заплутався, кому скільки винен. А тут ще найменшу потрібно у школу зібрати, середульшій взуття на зиму купити, старшому – в університет за гуртожиток заплатити. Про дружину вже й говорити не доводиться – якось у поза позаторішньому пальто зиму перебуде. А сам уже й не пам’ятає, коли собі бодай шапку чи рукавиці купував. Так якось усе… І сказав би не працює – так ні – ішачить, як чорний віл! І дружина з-за прилавка на ринку не вилазить, і старший у Києві теж підробляє, студент!

А грошей як не було, так і нема…

А то йшов повз пункт продажу лотерейних квитків і на тобі… Наче нечистий підбив – купи. Ніколи на легкі гроші падким не був. А тут… Набридло все! Не пожалів червінця – купив лотерейний квиток. Хоча ні, спершу таки повагався трохи. Загадав про себе: «Боже, подай який-небудь знак!» Зупинився біля віконечка, вагаючись! А тут як на зло собача візьми та й загавкай! І голосно так, без причини. Знак! Вирішив Віктор і упевнено простяг гроші…

Взяв лотерейний квиток і такий він йому особливий показався! Точно виграшний!!! І цифри у ньому все незвичні – 12, 41, 50. Ну от незвичні і все! Віктор не знав навіть, куди його той квиток надійніше приткнути. Поклав спочатку до кишені куртки. Та все перевіряв, поки до зупинки громадського транспорту йшов, щоб бува не випав, чи не витягли! Аякже, півмільйона гривень, а може й більше! – не щодня носиш у кишені.

Зайшов до маршрутки №3 і почалося, хтось за плечем став, хтось протискується назад до знайомих, хтось за руку зачепив торбою. Ні, так діло не піде. Переклав Віктор лотерейний квиток у внутрішню кишеню. Проїхав так з три зупинки. І те місце йому здалося ненадійним. Перевіривши разів зо п’ять схованку, згадав, що у нього зліва у підкладці куртки є невелика дірка – ось де надійне місце. Витяг квиток і, скрутивши його у трубочку почав уважно запихати під підкладку. Аякже, півмільйона гривень, а може й більше! – не щодня носиш у кишені. Ще й знак з вище був – собача гавкнуло! Ну не просто так воно гавкнуло саме у той момент, коли він попросив у Бога подати йому знак. Не гавкнуло – не купував би він того квитка. Заховав – заспокоївся!

Приїхав додому, а тут треба було на грядках моркву вибрати, а там п’яте-десяте. Згадав, коли в неділю почався у ефірі розіграш призів. Спохопився, а де ж куртка? Та шукати її не було часу. Тож взяв папірець і почав записувати всі підряд виграшні номери – 12, 41, 50 і ще інші, таке як знайомі, таке як були у тому квитку! Завершився розіграш. Віктор вибіг надвір та до дружини: де куртка?

- А чи я знаю, - розсердилася та. – Мати твоя брала. Спитай у матері.

Віктор у хату.

- Де куртка?

- Була така замацькана, що я оце саме її у пральну машинку вкинула! – не підозрюючи грози над головою, прошамрала старенька.

Віктора як підмінили:

- Що? – відштовхнув матір руками та до машинки.

Він і раніше психований був, а тут!

А там – крутиться у вікні його куртка з лотерейним квитком під підкладкою. Віктор у паніці давай дверцята на себе рвати – заблоковано. Він по кнопках – не може усвідомити, що натискати. Далі ногою по машинці зацідив. А вона знай собі крутиться та гуде. Кинувся за молотком. На дверях дружина:

- Ти що здурів?!

А він:

- Там у машинці – куртка! Відійди! – кричить.

Піною з рота бризкає:

- Відійди!

Відштовхнув дружину, відкинув матір – бабах по скляних дверцятах! Скло – на друзки, вода зсередини – хлюп! Машинка – гарк! Віктор голими руками за куртку! Не розрахував – гострими краями від дверцят розбитих – барабан галасає – поранився. Вирвав куртку з машинного черева – подерту всю, бо воно ж режим 1200 обертів – не жарт!

Схопив ножиці – давай підкладку кремсати! Задихається від люті – нічого сказати не може! Жінки стоять, очі вирячивши, а Віктор мов несамовитий, лотерейний квиток шукає… Нарешті у найдальшому кутку за підкладкою знайшов шматочок спресованого мокрого паперу розміром з ніготь – все що від квитка лишилося!

І тут чоловік по справжньому озвірів. Пожбуривши мокре шмаття, кинувся до матері і з усієї сили вдарив стареньку у груди. Та охнула і полетіла навзнак на підлогу. Він насів зверху і давай кулацюгами бити, не розбираючи куди і як. Очі по гривні, скаженим вогнем палахкотять.

Дружина хапає чоловіка за руки, а той, сильний гад! – не піддається.

Дружина плаче, мати – стогне, у меншої дочки – істерика – бабусечка! – верещить. Голос зірвала.

Ледве благовірна відтягла Віктора, аж тоді він трохи вгомонився. Та останнім ударом ногою так копнув матір під ребра, що у неї всередині, наче щось обірвалося і похололо.

За якусь годину все у родині втихомирилося. Лише дочка схлипувала у дальній спальні, цокаючи зубами об край емальованої кружки та мати важко стогнала на ліжку.

- І чого ти сказився? – запитувала дружина Віктора.

- Там – квиток виграшний у куртці зашитий був! – пробасив, ухопившись за голову.

- Та звідки ти взяв, що виграшний?

- Точно тобі кажу: 12, 41, 50. Я запам’ятав!

- Та подивися там іще два десятки цифр випало, - умовляла чоловіка дружина. - Чи варто матір рідну через те вбивати!

- Вона мій виграш за водою пустила! – стогнав Віктор. – Змія! Все життя отак – коту під хвіст!

- Підожди, може щось можна зробити! – вмовляла психопата благовірна, побоюючись нового приступу гніву. – Може підемо у пункт продажу квитків. Може можна іще щось вдіяти…

Пішли, з’ясували, що виграшний квиток на той тираж був куплений у місті Тернополі. Тож дарма Віктор рвав серце.

…А за тиждень, не встаючи з ліжка, і щохвилинно каючись за те, що через дурнувату голову  позбавила сина грошей, померла мати… Вона до останнього подиху просила у Віктора пробачення за те, що без дозволу взялася випрати його куртку. Слабкодухо кашляла і все повторювала:

- Я ж у кишенях подивилася – нічого не було! І як не додумалася підкладку промацати?.. Це мені за гріх, за гріх така розплата. Буду тепер у пеклі горіти до скончання віку! Пожила б іще, та видно, недоля моя. Простіть мене!!!

А Віктор ходив чорний, як ніч, та найдужче боявся, що все те йому просто так не минеться… Запроторять за грати й імені не запитають. Але обійшлося. Матір поховали. Дружина і дочка батька не викрили.

Отак і живуть уже рік відтоді – без грошей!..

Олександр МІЩЕНКО.