Живий комар? У лютому? Так-так!
Хоч і відлига - ще снігів по пояс,
А він зимі оголосив вже страйк.
Летить собі, мов горобець на полюс.
Буває ж! А здавалося б чого?
Вискакувати десь із дна шпарини
І пхатись на мороз, мов у вогонь,
Де вітер люто обпікає спину.
Та він почув мелодику весни,
Що виграє сьогодні день погожий,
І вже бажає в полі борозни,
І крові свіжої напитись в перехожих.
Він – первозвісник, першовідкривач.
Таким на долі писано – загинуть.
Ключем крилатим небо відкрива
І замикає гонористу зиму.
Комар, комар! Його не б’є малюк
Й вусатий дядько тільки усміхнеться,
Відчувши в тілі враз щорічну гру
Пробудженого кровососом серця.
Олександр МІЩЕНКО
