О, ця прекрасна коротенька фраза «НУ І ЩО», якій потрібно навчитися кожній з нас і про яку нагадала Ліля Град. Якось її у нарядному білому костюмі з ніг до голови «облила» калюжною водою машина. Вона бігла на конкурс читця й оторопіла: що ж зараз про неї там скажуть? Переодягтися не було ні часу, ні шансу...
"Одна з вчительок з жалем наказала мені вирушати додому, а інша – спинила...
- Брудна? Ну і що?! – Здивувалася вона, – Вірші ж не забула?
- Тоді вперед! Ти ж не костюм демонструєш!
- Але ж вона брудна! – обурилася перша вчителька.
- Ну і що??? Нормальна дитина у нормальній ситуації. Не в найгіршій. А гірші будуть. І якщо щоразу відступати, нічого в житті не вийде. Іди, Лілю! Читай. Інше не важливе.
І я пішла.
Через дві години я вийшла із зали.
Костюмчик на мені задубів, але в руках, що тряслися від хвилювання, я стискала грамоту за перше місце...
Ну і що, якщо ти потрапила у велику чи малу неприємність. Хіба це привід опустити руки, зарахувати себе до невдах?
Хіба сьогоднішній програш – це відсутність завтрашніх перемог?
Хіба чужа оцінка – вказівка знизити свою самооцінку?
Навіть якщо хтось не бажає тобі щастя – ну і що? Хіба вони здатні хоч якось вплинути на його відчуття?
Ну і що – це не про знецінення переживань. Це про жодний шанс дозволити своїм або чужим думкам відчувати себе нікчемною. Ну і що – це чесне питання, яке перетворює хитку поверхню сумнівів, осуду, зневаги в надійну платформу психологічної стійкості.
Будь-якого троля, всі токсичні спроби відшукати у нас вразливі місця можна заткнути – спокійно і без роздратування – своїм «ну і що?».
Говорити собі «ну і що» потрібно з посмішкою. Відмовляючись від вдаваної ідеальності, від невротичних спроб подобатися всім, від безпорадності перед тими, хто дозволяє собі вас образити.
Ну і що?