Моя ранкова кава з молоком перервалася слізьми малесенької дівчинки на залізничному вокзалі в Лубнах. Її тримала на руках мама, а вона кричала "папа".
Здавалося, що весь народ закляк на місці і спостерігає за однією сім'єю, яка проводжає на "Краматорський" поїзд ЙОГО... Намагаюся не брати білета на поїзд, який прямує "туди", в саме пекло. Приїхала на вокзал майже за годину до відправки. Зайшла до нової кав'ярні, взяла каву і зайняла місце біля вікна. Вони сиділи поруч. За моєю спиною. Я їх не бачила. Звісно, звернула увагу на НЬОГО у формі і відразу кинула оком: військовий, дружина, дві донечки і чоловік.
Мої сусіди випили свою каву раніше, бо ж поспішали на "Краматорський". Вийшли з кав'ярні разом і попрямували до авто (на фото його видно справа). ВІН - кремезний, худорлявий, високий чоловік. Відразу взяв цигарку і підняв на голові оливкову шапку. Впевнений у своїх рухах. Знає, що треба ЙОМУ "туди", бо захищає свою сім'ю. Підійшов до авто. Відчинив водійські двері - знач сюди ВІН приїхав за кермо цієї автівки. Дістав невелику сумку через плече. Потім дістав рюкзака з багажника - речей при НЬОМУ не багато.
Далі червона автівка повернеться додому без НЬОГО. Мабуть, тому і вештається біля них ще один чоловік - тимчасовий водій. ВІН мав при собі небагато речей. Взяв за руку найменшу і звична сім'я українців пішла на "Краматорський". Всі чекали поїзда. А на пероні стояла сім'я, яка проводжала молодого чоловіка в саме пекло. Він взяв на руки найменшу і міцно обіймав. Така малесенька крихітка... Не могла стримувати своїх емоцій. Думаю, в нього від тих сліз розривалося серце. Всі трималися, крім мене і отієї малесенької.
Всі робили вигляд ніби їм байдуже і що дивляться в бік прибуваючого поїзда... "Краматорський" поїзд рушив, щоб українці знову змогли дістатися своїх домівок, побачитися з друзями. А такі, як ВІН їдуть "туди" і знають, що потраплять в саме пекло.
Наталія Ковп
