Коли ж ти воїном став, мій хлопчику?
Ти ж міг тихесенько заховатися.
Колись тебе називала горобчиком -
Може тому ти виріс крилатим?
Коли відчув, що болить коріння?
Садив із дідом яблуні веснами -
А сад осінній вродив сумлінням.
Щурі і миші - затхлими норами,
Вужі - аж виблискує чорна луска.
А ти зріднився з нічними совами:
На вістрі совісті і списа.
Коли нам доля така писалася,
В яких заплутались перевеслах ми?
Чи Бог зі злом уже не справляється,
Що вас покликав, таких молодесеньких?
Твоя малесенька доня просто
Крізь сон розказує притчі новітні,
Що тато всіх найстрашніших монстрів
Зборов і вигнав із цього світу.
Коли ти, хлопчику, став лицарем?
Коли сказав, що тікати не хочеш?
Коли сказав, що не станеш крисою,
Бо як же хлопцям дивитись в очі?
Молила Небо тебе врятувати,
Просила рідних в світах далеких,
Щоби мене замість тебе забрали.
Не чули рідні. Не чуло Небо.
Шовковий стяг до серця тулю,
Читаю написи від побратимів:
"Найкращий воїн, завжди в строю''
Коли ти воїном став, дитино?
Олена Присяжна, смт.Новооржицьке
