Вона була схожа на молоду хазяйку з розпущеним довгим волоссям, яка одійшла від затяжного сну, сіла у своєму ліжку у нічній сорочці і ледаче потягувалася, замруживши очі.

Розкинувши свої руки, Весна перефарбувала небо на той колір, якій їй більше за все подобався. Лазуровий був її улюблений. Він пасував до рудого, кольору її волосся. Тому і сонце змінило свій колір з бляклого на рудий, утворюючи таку потрібну їй гармонію, якої часто не вистачало Весні, адже характер в неї був примхливий і несподіваний: раптово її охоплювала дика радість - їй хотілося бігти, радіти життю, бавитися та загравати до оточуючих. Тоді погода ставала теплою, вітер стихав, а пташки наспівували благовісні мотиви, заповнюючи собою посульський простір.

Раптом у нашої героїні настрій міг змінитися. Вона починала капирсувати, іноді хнюпати та навіть істерити як типовий підліток, проте маючи вже років за 30, які зупинилися волею Природи і більше не відраховувалися. І тоді налітав вітер, починав йти дощ, небо затягувало хмарами, ставало прохолодно, а часом і холодно, могла розігратися буря.

І так постійно... То вверх, то вниз...то вверх, то вниз... Гойдалка настрою нашої героїні добряче лупила по організмам метеозалежних, але попри це все її продовжували любити, адже вона несла пробудження, життя та надію.

Сьогодні, 9-го дня її щорічного хазяйнування наша героїня порадувала не своїми примхами, а чистісіньким позитивом.

Небо віддзеркалювалося у сульській гладі, річка продовжувала нести свої гормональні коктейлі краєм, тепла погода вселяла ще більшу надію на краще майбутнє.

А далі квітень, посівна та приємні турботи на полтавській землі.

Станіслав ТРАКТОВЕНКО, викладач англійської мови Лубенського фахового медичного коледжу