Яке ж ви диво, рученьки жіночі
Хоч долі, зіткані з терпіння в вас були.
В холоднії зимові ночі,
Коли зима вкрадала світлу днину,
У кожній хаті прядки муркотіли,
Мотався човник, снуючи тканину,
Сердито ляда по начинню била,
Повзла з верстата сіра полотнина
До ніг, згорталася покірно у сувій,
І в крижаній купелі, на льодині,
Завзято праник лупцював по ній.
Ще сонця промені нитки будуть білити,
Весняну ніжність віддадуть, тепло,
І чарів силу подарують квіти,
Щоб в рушниках це потім ожило.
Тендітні руки, що збирали жниво,
Грубіли в праці тяжкій щогодини
Творили руки рукотворне диво,
Вкладали душу в білу полотнину,
Вкладали в нитки радості і болі:
Про вірність у коханні - в голубках,
У чорних - нелегку жіночу долю,
Червоним щастя пришивали в рушниках.
Раніше знали: там сватів чекають
В оселі, де по стінах і кутках
Кують зозулі, рута розквітає,
Волошки синьоокі в рушниках .
Митці творять шедеври в творчих муках,
Таланти гинуть без душі й сумління.
Який це скарб - прості жіночі руки,
Талановиті ангели терпіння.
Василь Бут
Приватні оголошення, оголошення рекламного характеру, привітання та інші матеріали надсилайте