РОДИННА РЕЛІКВІЯ

Лана з Сергієм збиралися йти на день народження до подруги Маринки. День народження мав бути у кафе. До того ж весь вищий світ Лубен мав бути. Дві сотні запрошених – це вам не щось!

Лана дуже чепурилася – хотіла на святі мати шикарний вигляд! До того ж чоловік у неї людина спливова у місті. Дарма, що молодий, а кожен чиновник до нього на «Ви» - Сергій Олександрович звертається. Вона навіть вмовила Сергія попросити у його матері брошку з діамантами, щоб бути в усій красі. 

– Синку, скажи своїй Лані, щоб акуратно з нею була, – сказала мати Сергія. – Це дуже цінна для мене річ.

 – Добре, мамо, добре! – погодився син. – Лана акуратна. 

Отож Лана крутилася перед дзеркалом у довгій сукні смарагдового кольору, оглядаючи себе з усіх боків. Фігура в неї шикарна, сама з себе красуня і сукня, ніби на дівчину шита.

Чоловік дивився на неї і просто млів – вісім років одружені, а він досі закоханий у неї по вуха і готовий ще багато років терпіти її примхи!

У кожного за плечима по шлюбу, але тут у них повне порозуміння, вони дві половинки одного цілого.

– Сержику, ти тільки подивися яке плаття! Я тобі подобаюсь у ньому? – чіплялася з питаннями дружина.

– Звичайно, та ти і без ніякої сукні мені подобаєшся! – усміхався Сергій.

– Ну, Сержику! Уявляєш, який прийом буде у подруги в ресторані? Ігристе, фуагра, устирці з білим вином, подруги у діамантах!

– Так, годі тобі, звичайний день народження! – махнув рукою чоловік.

Лана здивовано глянула на нього:

– Ти забув із яким розмахом Маринка святкувала свій день народження минулого року? І цього разу чоловік зняв найдорожчий ресторан з живою музикою і таке інше. А мій день народження ми відзначаємо вдома, у родинному колі, от же ж нудьга…

– Ну не всім же ж відзначати в дорогих ресторанах. Мені при такій посаді радше не висовуватися зі своїми статками. Тим більше війна! Ти хочеш, щоб наступного ж дня я потрапив під підозру, – роздратовано сказав Сергій.

Лана пропустила повз вуха слова чоловіка про обережність, не хотілося їй акцентувати на цьому увагу.

Адже вона не працює, забезпечує всім необхідним, але ж і боязкий, весь час озирається. А один же раз живуть! 

Пішла би працювати та не хочеться. Правда, у неї є спеціальність бухгалтерки, і посаду би відшукали, тільки Сергій натякни, але день у день нидіти в якомусь офісі… Не для неї це - працювати на когось.

Вона періодично проходила якісь курси, але їй все швидко набридало.

Сергій так і казав друзям, що його дружина химерна, але він її все одно любить.

Добре хоч його син від першого шлюбу живе в іншому місті з колишньою, а то б Лана не дала спокою дитині.

Скергій неодноразово пропонував допомогу Лані у пошуку роботи.

– Сержику, я не хочу хапатися за будь-що, хочеться займатися власною справою, щоб мені було цікаво. І взагалі я не маю наміру рахувати чужі гроші, – безтурботно говорила вона.

– Сержику, ну подивися, до цієї сукні потрібна якась прикраса. Мій золотий ланцюжок не підходить! – стоячи перед чоловіком у довгій елегантній сукні, казала вона.

– Чудово, тобі дуже пасує, моя красуне… – видихнув він.

– Так, чудово, але потрібна прикраса. І біжутерія тут не підійде, якось простакувато, – муркотіла Лана.

Сергій уже все зрозумів і напружився, що розмова повернеться в інше русло і вирішив випередити дружину, хотів було почати розмову посвоєму:

– От якби моя дружина працювала… – але він не встиг відкрити рота, як та сказала:

– Сержику, а ти знаєш, я знайшла вихід! У твоєї матері є старовинна брошка, вона точно підійде до моєї сукні, попроси в неї, га?!

– Ні, Лано. Ти ж знаєш, вона навіть своїй дочці її не дає, це сімейна реліквія, вона дісталася їй від бабусі, – твердо заявив чоловік. – І ти в курсі, як вона оберігає її.

– Ну, Сержику-у-у, тобі ж хочеться, щоб твоя дружина мала вигляд супер! А потім ми ж повернемо її, – казала Лана.

–Ну добре вже… Спробую вмовити, а раптом пощастить.

Що вже там казав син матері, як умовляв, але вона погодилася і віддала на якийсь час старовинну золоту брошку, на якій виблискували два дрібні діаманти.

За легендою вона дісталася прадіду Сергія, коли той перебував у Петрограді під час перевороту і там конфіскував її на потреби пролетаріату у якогось буржуя. Мало не з представника дому Романових.

Тож Лана була від щастя на сьомому небі! А як же ж?! Вона ж буде шикарно вбрана на дні народження у Маринки в точно затьмить усю лубенську публіку.

Вечір був шикарним і пройшов чудово. Лана дійсно виблискувала в елегантній сукні, що підкреслювала її струнку фігуру і з гарною брошкою біля вирізу.

Вони чудово провели час і повернулися у хорошому настрої додому. Підійшовши до дзеркала, у Лани округлилися очі від побаченого.

– Сержику-у-у! Ходи скоріше сюди! – почала галасувати вона так, що чоловік швидко вискочив з іншої кімнати.

Лана стояла біла з широко відкритими очима.

– Її нема, Сержику! Вона загубилась!

– Брошка? Ох ти ж, як же це так? – пополотнів Сергій.

Вони кинулися шукати, у вітальні, навіть у під’їзді й у машині все переглянули. 

Брошки ніде не було…

– Господи, Сержику, що ж тепер буде? Це кінець, твоя мама не пробачить мені, – жалібно запитувала Лана.

Дорога прикраса так і не знайшлася. Але її треба було повернути свекрусі за будь яку ціну. Трохи опамʼятавшись, Лана сказала:

– Нам треба замовити таку ж брошку у ювеліра!

– Лано, ти не уявляєш, скільки це буде коштувати! – вигукнув чоловік. – Там же ж справжні діаманти.

– Ну, ми можемо замінити їх на щось… – сказала Лана.

– Гаразд, зранку все, давай спати, – сказав Сергій.

Звісно, заснути вони нормально не могли, кожен мовчки думав, як викрутитися з цього становища.

Сергій звинувачував себе – навіщо він взяв брошку у матері, послухав дружину, але справа зроблена…

Вранці Сергій прокинувся і відчувши запах кави, здивувався.

Зазвичай він прокидався, снідав сам і їхав на роботу, а дружина спала. А тут…

– Привіт, що ти тут з самого ранку робиш? – здивовано спитав він, побачивши, як Лана розливала каву по чашках.

– Сержику, – серйозно сказала дружина. – Ти недавно пропонував мені роботу бухгалтерки у твого друга в офісі, подзвони йому, чи вільна ще вакансія? Я сама винна і піду працювати, візьмемо кредит і виплачуватиму ювеліру.

Чоловік дивився на дружину з недовірою.

– Ти зараз серйозно? Підеш працювати? Якщо так, то це чудова ідея. Але ти розумієш, скільки це коштує. І за день таку роботу не зробиш. Та й мати побачить підміну... 

Місце бухгалтерки виявилося вакантним, так що наступного дня Лана поїхала разом із чоловіком на роботу, добре, що було якраз по дорозі.

Матері сказали, що з прикрасою все добре. І через тиждень Лана має вигуляти річ на дні народження у шефа Сергія. ну не можна ж розчаровувати начальство. а тим часом чоловік побував у Києві, замовив по фото таку ж брошку з біжутерії у поєднанні з напівдорогоцінними каменями. Підробка все одно коштувала скажених грошей.

Тепер Лана щоранку вставала рано, збираючись на роботу.

А чоловік вмовив ювеліра, якнайшвидше зробити брошку, бо його мати вже цікавилася:

– Ну що, коли повернете мою брошку, синку? Щось вона у вас прижилася…

– Мамо, повернемо скоро, ну зовсім немає часу, адже Лана вийшла на роботу. Не хвилюйся, повернемо, – відмовлявся Сергій.

Нарешті брошка була готова і у вихідний Лана з Андрієм приїхали до його матері.

– Мамо, вибач, що так довго, – вибачився Сергій.

– Нічого, – відповіла мати, але якось здивовано й уважно дивилася на брошку.

– Лано, ти що почистила брошку? Якась вона новенька, а камінці виблискують, немов заново огранені! – спантеличилася старенька.

Лана гарячково вигадувала відповідь, а свекруха раптом сказала:

– Колись давно, під час Голодомору моїй бабусі не було чого їсти, а дідусь твій, ой, непосидючий був, повернувся з громадянської війни, а потім подався на Колиму на заробітки. Може що й заробляв, та голод дістався до сімї набагато раніше від грошей, що той їх мав намір вислати. Бабуся тоді діаманти з брошки продала в торгсін, щоб купити хліба… А потім уже вставила скельця, уже в шістдесяті роки, коли жити стали трохи краще. А брошка все ж таки золота.

Сергій з Ланою перезирнулися, мати вловила їхні погляди.

– А що сталося?

– Та нічого особливого, мамо, – тихо відповіла Лана. – Я загубила вашу брошку, і довелося замовити ювеліру нову, і тут справжні діаманти. Вибачте, будь ласка. Я навіть пішла працювати, щоб виплатити кредит, бо я сама винна…

Усі мовчали...

– Ну от тому я й нікому не давала її, зберігала. А тепер що ж, – сказала свекруха. – Візьми, Лано, цю брошку, я дарую її тобі. Вона все одно вже не реліквія, а ту старовинну, звісно, дуже шкода, хоч і зі скельцями...

– Дякую, – обійняла свекруха Лана, а Сергій вимовив:

– Ну що ж... Принаймні річ дорогоцінна, хоча й сучасної роботи.

– А мені вона дуже подобається! – із задоволенням і захопленням дивилася на прикрасу дружина.

Мати Сергія мовчала, вона не була сварливою жінкою –  те, що сталося – сталося, треба жити далі. Царське золото щастя не приносить… Це вже точно.

Брошку їй було дуже шкода, але вигляду жінка не показувала.

– Мамо, пробач нас, ми не хотіли. Лана дуже переживала тоді. Я бачу тобі шкода твою реліквію, все ж таки пам’ять від бабусі… – говорив Сергій, а Лана кивала головою, підтримуючи чоловіка.

А коли вийшли з материної квартири, Лана розсміялася:

-Уявляєш, яке розчарування буде в того, кому ця коштовність потрапить до рук – звичайна біжутерія під маркою старовинної брошки!

– Гаразд, мовчи, чого не буває в житті, а той, хто знайшов, нехай користується на здоров’я, – сумно відпові Сергій. – А ще ми даремно витратилися.

– Не даремно, - відповіла Лана. – Наша молода сімя тепер має таку красу! Справжню реліквію. Дорогоцінність згодом нашим дітям дістанеться. І вона буде справжня, не підроблена.