Ніна святкувала ювілей. 70 років – вік такий, що починаєш замислюватися, а чи буде у тебе наступна цифра в календарі життя, чи ні.
Посидіти вирішили вдома. Але жінка завжди жінка, тому Ніна позичила сукню у знайомої, витягла із шафи майже не ношені туфлі на каблуку, нафарбувалася, і навіть зачіску поправила у перукарні і пофарбувала волосся у радикально зелений колір з синюватим відтінком. Чоловік охнув, але стримався і підняв великого пальця догори, схвалюючи таким чином перетворення, що їх зробила з собою Ніна.
На свято приїхали рідний брат Іван з дружиною Натою і сестра Маргарита із чоловіком Олександром. Всі були в захваті від іменинниці. Вони гарненько посиділи. Чоловіки вийшли на балкон, а Маргарита з Натою забрали зайве зі столу і пішли на кухню.
Ніна вирішила їм допомогти. Вона підійшла до дверей, як раптом почула голос Маргарити. Вона говорила явно про неї! Гості мали довірливі стосунки, бо всі були віком від 68 до 74 років.
– І навіщо було так виряджатися? – казала Маргарита. – Сукня з вирізом до середини стегна,
сережки дорогі, пофарбувалася, як у 15 років. Восьмий десяток пішов. Стара, а все туди ж! Ніна остовпіла від почутого.
Якось раніше, коли були молодші, було байдуже до чиїхось слів, а тепер…
В усіх у сімї, крім Ніни, були діти. А ось іменинниці не пощастило в сімейному житті.
Чоловік, дізнавшись, що вона не може мати дітей, не кинув свою «Нінульку-красотульку», так і прожили разом вік бездітними. Батьків вона поховала уже років десять тому. Так склалося життя. Згодом він пропонував взяти дитинку з дитбудинку, але не зважилися. Ніна до останнього сподівалася на диво, якого так і не сталося. Тепер вона жалкувала та нічого не зробиш.
Та й із племінниками вистачало радості. У Маргарити донька Настя, одружена вже, дитинку чекають.
А в Івана син за кордоном. Дружина і двоє діток. Все у всіх добре. Живуть дружно, і всі запрошені у гості. Аж воно бач, як…
Сестра Маргарита була на два роки молодша, а здавалося, що вони ровесниці. Її чоловік Олександр уже сивий. Та й Маргарита теж рано посивіла. Жили вони непогано, але не дуже весело. Домашні дуже були.
Племінниця Настя вийшла заміж і до чоловіка переїхала. Маргарита сумувала за дочкою, майже щодня відвідувала молодих і не могла дочекатися онука, чи онучку. Тоді, певно, зовсім до них перебереться…
Заходити чи ні? Зайде – покаже, що вона все чула, а ні –ніби й нічого та осад в душі лишиться. Ніна повернулася в залу, ще десерт, треба зробити останні приготування, щоб нічого не забути.
Ось нарешті всі повернулися за стіл. Маргарита з Олександром урочисто зачитали вітальну адресу, вручили подарунок. Ніна сяяла, як дзеркало. Знову здалося, що все гаразд, ніби вона нічого не чула. Уявилося, що молода,струнка, і прекрасна у святковій сукні, вражаюча зачіска і все попереду.
– Будеш частування гостям подавати, – сказала Маргарита.
Іван з Натою подарували хустку ручної роботи. Про таку Ніна давно мріяла.
Усі розсілися по місцях і святкування почалося. Чай розлили по філіжанках, почалися розмови, куштування пирога. Були і побажання, і компліменти з боку чоловіків на адресу іменинниці. Ната теж похвалила і сукню, і сережки.
До того ж сказала, що Ніна для неї завжди приклад жіночності та елегантності. При цьому Маргарита підібгала губи, а обличчя її набуло невдоволеного виразу.
Ніна це помітила, але вигляду не подала. Сестра завжди була така: як їй щось не до вподоби, так замкнеться в собі і слова з неї не витягнеш. Проте за столом було багато розмов, спогадів, жартів та сміху.
На Маргариту ніхто особливої уваги не звертав. Більше іменинницю, яка посміхалася, дивлячись на гостей та радіючи дружній сімейній компанії.
Але нарешті Нінин чоловік втомився і попросив відвести її у спальню відпочити. Після інсульту все-таки хоч і відновився та був уже «не той парубок», як любив казати. Ніна акуратно допомогла йому підвестися і повела до кімнати, поклала на ліжко і сказала, що покличе, коли гості йтимуть.
Ніна повернулася до гостей, а тут уже розмови набули обертів. Згадали, як Ніна з Юрієм свого часувідклали весілля. У дівчини дуже заслабла ати. Дочка старалася, як могла. Підтримувала найріднішу людину Але настав час і неньки нестало... Батько не знаходив собі місця. Відбули поминки, сороковини. А там не зчулися як півроку промайнуло. Поступово все стало на свої місця.
Хоча ніхто не знав справждньої історії. Одного разу, коли Ніна перебирала старі речі, вона натраиитла на старий потертий конверт, він потемнів від часу і сипався по краях. Всередині був лист до дочки, написаний призабутим почерком. Лист матері... Ніна взяла його і почала читати. Та просто не вірила власним очам.
- Хто така Іваненко Віра Григорівна? Чому мати писала на неї заповіт- виручвали думки.
Коли Ніна дізналася, вона розповіла найріднішим про те, що не успадкувала тоді жодного майна. Будинок і дворище успадкувала невідома їй особа, на яку мати написала запловіт.
-Їй відійшла більша частина майна.
-У якеому сенсі? - запитала сестра Маргарита.
-Що саме заповіла мати? - здивовано запитала вона.
-Хата і машина. Земельні паї успадкували ми, - відгукнулася Ніна. - Нам з чоловіком лишився рахунок в бангку. На ньому були жалюгідні 180 гривень.
-Що вдієш, Ніно, - заспокоювали її брат і сестра. - Дякуй твоєму чоловіку, що має золоті руки і ви добре прожили вік і без спадку.
.- Не вірилося, що їх батьки були в другому шлюбі. А від першого у батька була дочка Іваненко Віра Григорівна. Ось мати і відписала нерідній дочці на старості літ хату. Тож ні меншій Ніні, ані Івану з Маргаритою нічого не дісталося саме тому. Ця таємниця пожирала їхні стосунки упродовж десятків років і лише зараз, на 70-літньому ювілеї старшої сестри випливла назовні.
-Ось воно як, промовив Іван замислено.
-Киньте, - відповів йому чоловік сестри Олександр. – Справа давно минулих літ.
-Тоді до чого ж тут її слова, - Ніна мала на увазі сестру Маргариту, - про те, що я вирядилася на старості літ. Адже Маргариті ніколи не діставалися сукні пальта чи взуття після мене. Завжди купувалися нові.
Чому вона так сказала? Так, ми не були великими подружками і через різницю у віці, і через інтереси. Ніна любила спорт, коли була молода, а Маргарита книжки, вдома просиджувала вечорами, не любила компанії друзів.
Потім чоловіки зʼявилися, сім’ї. Ніна любила няньчитися з племінницею. Маргарита народила Настю. І яка це була радість! І у брата Івана був син.
Тітка Ніна часто забирала їх на вихідні то в парк, то в кіно, то до себе приведе, пирогами нагодує. Адже все було добре. Звідки в Маргарити ця ворожість раптом? Виявляється, вона думала, що сестра втаїла від неї з братом спадок і це жінку мучило всі ці сорок років.
Розмова за столом не клеїлася. Маргарита сиділа так само з кам’яним обличчям, мовчки їла Ната. І тільки чоловіки розмовляли, згадуючи якусь невдалу рибаловлю.
Ситуацію врятували молодята Сергій та племінниця Настя. Вони прийшли якраз вчасно: вона з величезним животом (на восьмому місяці вагітності).
Усі помітили що з їх приходом, настрій почав змінюватися. Ювілей все ж таки, не час сумувати.
– Давай, сестро! За тебе! Будь завжди такою ошатною, років своїх не рахуй, а ми будемо рівнятися на тебе, – сказала Маргарита, піднявши келих.
Але в її словах не було ані теплоти, ані щирості… Гості, правда, підтримали цей тост на різні лади й замовкли.
Взяв слово Іван.
– Невловимий біг років зупинити ми не владні. Але нехай буде так завжди – чим більше років, тим більше щастя!
А потім до Ніни підійшла сяюча Настя.
– Тітонько, люба моя, з днем народження вас. Ви така чарівна сьогодні! Дозвольте подарувати вам подарунок.
І вони з Сергієм простягли їй оксамитову довгу коробочку, в якій лежало намисто з перлів.
Ніна розплакалася, а племінниця швидко одягла його їй на шию і поцілувала.
Потім вони знову взяли слово і сказали, що саме сьогодні вони обрали ім’я дитині.
– Ми поки що не знаємо, хлопчик це, чи дівчинка. Але в будь-якому разі назвемо малюка Ніною, якщо це буде дівчинка, на честь нашої улюбленої тітоньки і Юрієм, якщо це буде хлопчик, на честь її чоловіка!
Ось воно щастя! На обличчях гостей з’явилися усмішки, щирі, радісні…
Настя обійняла тітоньку. Від неї виходило стільки душевного тепла, що у всіх піднявся настрій, навіть у Маргарити.
Знов задзвеніли келихи, полилася дружня бесіда, а погляди були звернені на рожевощоку, усміхнену іменинницю, якій сьогодні виповнилося всього сімдесят років!
Ще жити й радіти! Що б там Маргарита не казала…
