Мальва

Вона вабила мене з дитинства: проста й загадкова водночас, тендітна й неймовірно сильна та витривала. Мальва ніколи не змагалася за першість у красі з ніжними ромашками чи розкішними трояндами. Вона завжди трималася осторонь, але гідно й природно, бо була свідома того, що на власному - не на чужому, хоч й не на привілейованому місці.

Здебільшого зустрічала мене біля бабусиної хати, тулилася до старої клуні, поважно вигойдувалася в рясній спідниці біля пасіки, грайливо відмахуючись від заповзятливих залицяльників - бджіл та джмелів. Вранці сонно струшувала з малинового капелюшка росу, а увечері мрійливо мружилася до рожевих далей горизонту.

Я любила Мальву, я захоплювалась нею, приростала до квітки душею, вчилася у неї мужності: стояти, мов солдат, під жагучими променями сонця, терпіти слизьку прохолоду дрібних дощів і стихійну агресію грозових злив. А потім не губитися в оманливих туманах, виправляти спину після буревіїв та кидати

зав' язь суцвіть після лютої зими, коли коріння підмерзало чи його нівечив жук - шкідник.

Мальво, ти квітка стійкості, тепер я знаю це напевно! Твоя любов до Життя - безумовна, природна, бо не потребує доказів, як сама теорема буття.

Я переконуюсь у цьому, зустрічаючи тебе, мов непоборний дух нації, в осиротілих селах, на дворищах покинутих, змертвілих хат, на згарищах і попелищах зруйнованих російськими нелюдами українських міст. Ти й досі, серед цих щоденних косовиць смерті, чіпко хапаєшся корінням та нестримно тягнешся зеленим пагоном до сонця, до блакиті, до світла, - з мого власного безсилля, коли, щоразу повертаюся до отчих порогів з простреленим наскрізь серцем...

У такі миті я сама горнуся до Мальви, вслухаюся у її дзвінкий мегафон, що транслює у світ сигнали великої біди, страждань та благань про порятунок. Я прошу в неї терпіння, сили та захисту. Бо гуманний СВІТ не чує, він тільки фіксує, співчуває та зацікавлено спостерігає через телеекрани, смартфони й гаджети за тим, як тремтлива й незламна українська Мальва затуляє собою Небо. Бо жахливий звір - "Лох -Несс холодної Неви", чинить несусвітні злочини, а тут же живі- живесенькі люди, невинні діти, налякані до смерті звірі...Тут епіцентр світової НЕсправедливості, публічної страти, де розпинають закривавлене тіло України та шмаття, ріжуть на частини, наче жертовний пиріг на сатанинській змові..

Сьогодні Мальва знову проросте в серці матері, на велелюдному майдані, куди її, напівмертву, поведуть попід руки, щоб урочисто, з усіма почестями, поховати єдиного сина - Героя України.

Ти знаєш про це, Світе, але ти мовчиш, бо ти - ГУМАННИЙ. Тільки ж не забудь встигнути зафільмувати, як на попелі, на сльозах, на кістках мого народу, на уламках зруйнованого житлового будинку чи лікарні, з нелюдських мук і запеченої крові, знову і знову, всупереч всьому, проростатиме українська Мальва! І не кажи, що ти цього не чув і не бачив, Світе...

08.07.2024р.

Олена Сімініченко