От ну нічому не вчить декого життя!.. У ранньому дитинстві я чіплялася з душевними розмовами до сусідських собак, доки один із них так увійшов у тему й "розчулився", що надкусив кінчик мого цікавого носа...
Мама сварилась, казала, що я - убоїще і настрахала мене кількома десятками болючих.
ін' єкцій від сказу. Я трохи постраждала, біль минув, шрам зник, але пристрасть товаришувати з собаками залишилася й досі.
Тепер говорю з вовками - музейними Нормальні люди цікавляться рідкісними експонатами різних історичних періодів розвитку нашого краю. Але я одразу вхопила поглядом " рідну душу" - музейного вовка. На щастя, у Лубенському краєзнавчому він вчений, вихований, навіть толерантний( хоч зі своїми скелетами в шафі ) . Торкатися його не дозволяється, але колишніх мазохістів не буває: я знову не утрималась - ми доторкнулися носами!!! Цього разу таки залишилася з цілим носом ( то є досвід - неоціненний ), ніхто не постраждав.
Що ж, дипломатія та вміння вести переговори - то велике діло. Тож я ще повернусь і ми ще договоримо, друже. Дякую, що вислухав. Зрештою, ми порозумілися, вовчику- братику!
Олена СІМІНІЧЕНКО
