Побудова сімейних відносин, батьківсько-дитячі відносини, соціалізація дітей з особливими потребами – ці та інші аспекти життя нерідко стають великою перепоною на шляху до повноцінного функціонування родини. Практика звернень до сімейних психологів, психотерапевтів не надто поширена в Україні, не говорячи про місто Лубни. Справа не лише в наявності кваліфікованого спеціаліста, а й у готовності самих людей відкритись, працювати над собою.
На цьому неодноразово наголошує керівник громадської організації «Козачок – Крок до інклюзії» Альона Каптан. Маючи за плечима достатній досвід (працювала в садочку, сама є засновником дошкільних закладів, в т.ч. інклюзивного типу) та освіту (педагог-психолог, дефектолог, логопед), жінка не боїться долати труднощі, ризикує, продовжує навчатись (Київський Інститут раціонально-інтуїтивної психотерапії «Я») і підвищує цим самим свою кваліфікацію. Вона – власниця багатьох сертифікатів, які підтверджують її право на відповідну роботу з особливою категорією дітей. Нині Альона проходить новий сертифікований курс навчання за напрямком «нейропсихологія» «нейрокорекція дітей з вадами» і «постановка діагнозу» (останній дає право оскаржувати діагнози, поставлені іншими спеціалістами).
- Як керівник ГО «Козачок», планую в Лубнах найближчим часом почати організацію просвітніх заходів для батьків. З психологами, логопедами, дефектологами, корекційними педагогами, з сімейними психологами-консультантами. Чому це важливо? Я проживаю на теренах Лубенщини не так давно, проте вже встигла помітити ряд прогалин у роботі з особливими дітьми. Цікава деталь: ближче до центру України, зокрема, якщо брати до уваги Київську область, населення більш сприйнятливе до створення закладів інклюзивного типу, до їх функціонування в тому чи іншому місті. Там спостерігається чітка динаміка розвитку центрів інклюзії, співпраця цих закладів між собою. Чого не скажеш про Лубни… Фахівці галузі мають зрозуміти, що кількість дітей, які мають особливі освітні потреби, щороку зростає і не обмежується лише аутизмом та ДЦП. Не потрібно це замовчувати!
Найбільша проблема створеної організації – приміщення. З самого початку засновникам доводиться в буквальному сенсі боротися за право на існування. Специфіка роботи з особливими дітками багатьох насторожує, змушує ставитись упереджено, нетерпимо. В таких умовах важко говорити про якусь інклюзію не те що серед дітей, а й навіть серед дорослих, які також не завжди адекватно сприймають соціалізацію підопічних.
Очільниця ГО «Козачок - Крок до інклюзії» Альона Каптан розповідає, що нещодавно знайшла підтримку серед громади с. Тарандинці. Зокрема, сам сільський голова Анатолій Тітенко запропонував приміщення для подальшої роботи з дітками та пообіцяв всіляко сприяти в облаштуванні інклюзивного садочка. З розумінням поставився до ситуації і директор Тарандинцівської ЗШ І-ІІІ ст. Микола Кадука. Враховуючи віддаленість від міста і те, що на індивідуальні заняття батьки привозять дітей з Пирятина, Києва, Оржиці, буде розглядатись питання про підвіз вихованців. Відтак, це будуть не лише погодинні заняття з кожною дитиною, а й сформовано повноцінний індивідуальний план занять на день.
Заняття, як вже й зазначалося раніше на шпальтах газети «Лубенщина», проводяться на платній основі. Втім, як показує практика, доводиться йти назустріч батькам, виходячи з їх можливостей. Безкоштовно послуги надаються діткам, батьки яких брали участь в АТО, були волонтерами та ін. До співпраці організація залучає благодійні фонди, оскільки партнерська допомога є дієвою і часто дуже необхідною.
- Багато проблем виникає на фоні того, що батьки самі часто не знають, як їм потрібно поводитися зі своїми особливими дітками, - зазначає керівник. - У звичайних лікарнях рідко хто пояснює, що з дитиною і як з цим справитися. Більше того, дитині визначають діагноз і навіть не рекомендують подальших дій. На мою думку, просвіти нема взагалі. Діагноз здебільшого ставить невропатолог (хоча він такого права робити не має). Насправді, невропатолог - це той, хто помічає патологію, фіксує її, і каже, які аналізи здати і куди звернутись далі. Потому можна піти до нейропсихолога, логопеда, психіатра – вони й повинні ставити діагноз. Дітям можна допомогти, але для цього потрібно працювати всім в комплексі.
Я за те, щоб фахівці навчалися, бо часи змінюються і ми також маємо йти в ногу з часом, знати про можливі ризики і способи їх подолання в подальшому. До тих, хто хоче бути зі мною в команді, у мене є низка вимог, я завжди прагну більшого і спонукаю до цього педагогів, які приходять працевлаштовуватись. Звісно, ми не в змозі охопити весь спектр послуг, які потрібні особливим діткам, але ми й не кидаємо їх напризволяще, не відмовляємо батькам. Якщо не дозволяє кваліфікація, ми можемо порадити куди саме звернутися за тією чи іншою допомогою, підключаємо існуючі зв’язки. В дійсності хотілося б заручитися підтримкою керівників міста та району, щоб вони самі усвідомили, наскільки корекційна робота потрібна нашим вихованцям. Вони не безнадійні, з ними просто потрібно працювати. До цього я закликаю всіх, хто задіяний в цьому напрямку! В першу чергу прошу не залишатися байдужими батьків, разом ми зможемо допомогти діткам з особливими потребами. Запитуйте, консультуйтесь, приходьте на навчання і просто за порадою. Телефонуйте - 0502597374, і ми надамо кваліфіковану допомогу кожному.
P.S. Найближчим часом у газеті «Лубенщина» з’явиться нова рубрика, в якій керівник ГО «Козачок – Крок до інклюзії» Альона Каптан розкриватиме актуальні теми в цьому напрямку.
Юлія АНТОНЕЦЬ.
