Друзі, в листопаді ми будемо відзначати 200-річчя від дня народження видатного українця Матвія Терентійовича Номиса (Симонова). На жаль, ми не знаємо, де знаходиться його могила, але в історії залишилися спогади про місце її розташування. Можливо, хтось з вас зможе допомогти нам встановити місце поховання Матвія Номиса. Будемо щиро вдячні за будь-яку інформацію.
Матвій Номис (Матвій Терентійович Симонов) -17 (29) листопада 1823, с. Заріг — 26 грудня 1900 (8 січня 1901), Лубни) - український етнограф, фольклорист, письменник і педагог, укладач і видавець одного з найповніших і найавторитетніших зібрань-антології українського усного фольклору малих жанрів (прислів'я, приказки, загадки, стійкі мовні порівняння тощо).
З статті Пилипа Капельгородського «На Лубенському літературному гробовищі» 1928 рік.
"...Матвій Терентійович Симонів жив після того кілька років у Лубнях, у Софії Миколаївни Забіло. ..Тут він і вмер, знайшовши свій останній притулок на лубенському старому кладовищі під двома високими стрункими берестками, кроків на 20 ліворуч від алеї та кроків на 90 від огорожі кладовищенської церкви...
Лубенський знавець української літератури Ф.С. Гавриш показав мені пучкою ліворуч, і очі мої впали на високий надгробок з хрестом темно-сірого мармуру, «під дуба». А на ньому – золотом: «Матвій Терентієвич Симонів. Род. 17 ноября 1823 р., умер 26 декабря 1900. Спочивай, таточку!".
З газети «Рідне слово» №43 1942 рік.
"...років 6—7 тому в Лубнах було знищено старе кладовище на Ярмарковій площі і церкву перед ним. Кладовище це являло собою величезний, добре впорядкований парк з широкими алеями й стародавніми, над деякими могилами, надгробками І половини ХVІІІ ст., що мали й археологічний інтерес. Знищення кладовища мотивувалося необхідністю поширити і без того безконечну базарну площу. І ось наказом деяких «діячів» розкішні дерева на кладовищі було зрубаної, могили розкопано й зрівняно з землею, надгробки, каплички й мавзолеї повалено й побито. Довгий час все це мішма валялося на землі, а. врешті, і звільнену від кладовища й парку площу засіяли вівсом, забувши про розширення базару".
НА ЖАЛЬ, НА ВІДМІНУ ВІД ЛЮДЕЙ МОГИЛИ МОВЧАТЬ...
Лубенський краєзнавчий музей ім.Г.Стеллецького
