Притча про хліб, від Рябенької Марії Яківни (1924 р.н.) з с. Дністрове, яку вона почула в дитинстві, ховаючись за дверима церкви, під час проповіді.

Розповідають, що хліб колись був «від землі» тобто, зернята на колоску, росли «від землі» по всьому стеблу, аж до самого верху. Тому врожаї були великі, хліба було дуже багацько. Але якось в жнива, жінки сіли обідати, а мала дитина сходила на сторону і мати, довго не думаючи, підтерла її скибкою хліба.

Побачивши таке, Ісус Христос обурився і сказав: «Не будете мати більше хліба!», пішов у поле де росла пшениця, вхопив колосок з самого низу і почав тягнути доверху, зернята обсипалися один за одним, відскакували у різні боки.

Мало що залишалось до кінця – на долоню, не більше. Матір Божа, побачила, кинулася до нього, схопила за руку, і промовила: «Залиши, хоча би трохи», - Ісус відповів, - «Вони не гідні того хліба!».

Натомість Вона попросила залишити не для людей, а для собаки і кота, тоді Він змилувався і відпустив колосок. Сьогодні, колосок такий, як залишився з того часу, а хліб стали називати: «Хлібом Матері Божої», або «Хлібом собаки і кота!».

До нині, старші люди, з повагою і чемністю ставляться до кота і собаки, які, за їх словами – не біля нас живуть, а ми коло них – їмо їх хліб, тому зобов’язані про них дбати.

Зазвичай, у господарстві цих тварин сприймали з особливою пошаною, вчасно годували, мирилися з їх повадками. Притчу записано 3 серпня 2010 року.

На фото  нижче «Мешканці с. Висічка під дзвіницею Миколаївської церкви (1763 року)». Автор Леопольд Венгринович, 1930 рік.

Джерело: Facebook