Суботній репортаж
Це майже детективна історія. У межах м.Лубни існує старовинне кладовище про яке відомо одиницям місцевих старожителів вул.Олійниця, Поділ та може Кузні і прилеглих провулків.
На розслідування журналістів газети Лубенщина наштовхнула карта, видана до 1000-ліття м.Лубни у 1988 році під редагуванням заслуженого журналіста України, краєзнавця Бориса Ванцака.
На ній по вул. Гірська позначено кладовище. Що це за таємниче місце, які там поховання? Яким чином воно існувало чи існує й досі? Питань виникало безліч.
На пізніших картах цього місця вже не вказано. Мабуть, щоб не було питань. Отож мандри у пошуках невідомо місця тривали протягом 2-х днів. Перший жодних результатів не дав, хоча журналісти обстежили вул. Олійниці з провулками, побували
у такимх місцях, про які кажуть, невідомо навіть найзатятішим краєзнавцям.
Другий день вирішили розпочати з вулиці Гірська, як вказано на забутій карті якраз на перегині, де папір найбільше потерся і продірявився. І о, диво. Ця вулиця з кількох будинків якраз і привела журналістів до місця, забутого і викресленого з мапи сучасного міста Лубни.
Крутосхилом підіймаємося туди, де здавалося б, нічого крім лісу не повинно бути і потрапляємо на невелику галявинку, що видно з усього має певний вплив людських рук. Тут стоїть цілком доглянутий загальний хрест означені кілька могил, на яких є штучні букетики квітів, квіти є на одному з дерев. далі стежка впирається в улоговину, що судячи з усього є східною межею кладовища. тут збереглися поховання, над якими є або оградка в одному випадку в іншому дебелі хрести. Один з них - витвір мистецтва із своєрідними завитками на променях хрета. Що цікаво, це місце не зовсім занедбане. Тобто хтось його відвідує принаймні на поминальний понеділок. По-друге на межах урочища є межові знаки висотою 10 см - труби, залиті бетоном.
Що це за знаки, видно з усього їм років по 30 ? Є стежки, якими можна сюди потрапити, або вийти на один з провулків Олійниці. Стежками, видно з усього, користуються, бо інакше за рік-два вони би так заросли, що зникли. Трапляються у цих хащах і люди в пошуках, як я зрозумів грибів. До речі, вплив сучасності тут також помітний трапляють пластикові пляшки і пакетики. Тому це не зовсім невідвідувуване місце. І це здивувало найбільше.
Взагалі місцина дуже цікава. Швидше за все поховання ці 50-60 років минулого століття, раніші злизав час. Таке датування зроблене автором, судячи з оградки на одному із вцілілих хрестів. Написів, звісно жодних не збереглося. Центральний же хрест, встановлений був, можливо і у 80-90-х роках, на початку незалежності України. Він добре пофарбований, отже, не безгосподарський.
ТАЄМНИЧЕ ДЛЯ КРАЄЗНАВЦІВ МІСЦЕ НЕ ЛЮБИТЬ СУЄТИ, А ТОМУ ТУТ ТИХО, НЕСПІШНО ТЕЧЕ ЧАС, І ВІДЧУВАЄТЬСЯ, ЩО ТРИВОЖИТИ СПОКІЙ ПОМЕРЛИХ НЕ ВАРТО.
Кого ви зустрінете у траві та між деревами і гіллям кущів - невідомо. Тому не шукайте пригод там, де шукають їх журналісти газети "Лубенщина". Їм - можна.
Олександр МІЩЕНКО
Знімки автора
