Недільний день, 4 жовтня, в центрі м.Лубни на майданчику біля кінотеатру Київська Русь відбуласямирна акція з підтримки родин безвісти зниклих та полонених.
"Безвісті зниклі та полонені - це найболючіша рана нашого часу, - сказала співведуча акції Яна Сугак. - Вона ніколи не загоїться, бо це життя яке затиснуте в невідомості між небом і землею. Це тиша , явід якої хочкться кричати на весь світ без можливості обійнняти і просто знати, що твоя людина - жива".
Хвилиною мовчання присутні вшанували хвилиною мовчання память загиблих українців військових і цивільних, - хто поліг у цій війні.
Від акції до акції збільшується число тих, чиї герої повернулися додому на щиті. Але і ці люди стоять тут на підтримку тих, доля чиїх рідних поки що невідома.
Відтак перед учасниками акції виступив воїн, повернутий з полону Сергій Звірковський. Він закликав підтримувати подібні акції, не дивлячись на те, чи торкнулося це горе тебе.
Бо пекло очікування для багатьох - це реальність. Ще більша реальність для полонених українців, яких катують у тюрмах росії, де створені нелюдські умови, без жодного дотримання женевських конвенцій поводження з полоненими. Він закликав надіятися, ждати, молитися Богу і підтримувати тих, хто небайдужий, бореться за рідних і близьких.
Діти підтримали учасників акції танками "Тиша" та "Буде весна".
На мітингу виступив батько синів, які мали статус безвісти зниклий Анатолій Гром. 17 вересня старший з них повернувся додому на щиті. Анатолій Гром подякував громаді за підтримку у важкі для родини дні і вклонився людям за співчуття і допомогу.
В єдиному строю стояв і міський голова Олександр Грицаєнко, тримаючи плакат з потретом одного з героїв, чия доля невідома.
Участь в мирній акції взяла також депутат міської ради Олена Пучка. Вона закликала не втрачати надії і запропонувала допомогу як лікаря-психотерапевта воїнам та рідним зниклих безвісти та полонених.
На завершення акції її учасники розподілилися на дві частини і стали обабіч проїзджої частини, щоб нагадати про проблему, яка існує в суспільстві.
Автомобілі, що проїзджали вулицею сигналили на підтримку учасників акції.
Відтак ті, хто не повісив дзвіночки на дерево надії на вході до Центрального парку культури та відпочинку, могли пройти до місця надії і віри, щоб це зробити, або поновити стрічку із написом прізвища того, кого чекають вдома.
Олександр МІЩЕНКО
ЗНІМКИ АВТОРА
