Сьогодні цикл виставок одного твору „Книга молодого автора” Хрольської центральної публічної бібліотеки присвячений саме йому і його творам „Бабах на всю голову” та іншим.
Можливо, скажете, який же він молодий, але молодість – поняття біологічне, на скільки років себе відчуває сама людина, незважаючи на фізичний стан і вік, стільки їй і є років. А тим паче, що як письменник, Віталій Запека заявив про себе під час російсько-української війни. Отже він є, той самий молодий письменник, з під пера якого за короткий час (2017-2023 роки) вийшла вже не одна книга про війну і не тільки.
До війни Віталій Запека був відомим фотографом, входив до топу 100 фотографів за версією сайту photographers.ua. Два роки прослужив у добробаті «Полтава». На війні він зробив 10 тисяч знімків, двічі „гинув” його фотоапарат, із трьох об’єктивів що взяв із собою «живим» залишився один. Його знімки опубліковані у кількох журналах, а також зберігаються у Центральному державному архіві із поміткою „Зберігати довічно”. За війну із фотохудожника став документалістом. Частина знімків увійшла до книги „Батальйон „Полтава”. Роки війни”. Проте крім фотознімків, на війні народилися оповідання, які увійшли до збірників „Слово про війну-2” та „Слово про війну-3”, і навіть книга для внучки – „Полінка”.
Спочатку майбутній письменник викладав у мережу фото із війни. Його читачі просили пояснити, що зображене на тих фото, так і почалася його творча діяльність, як літератора. Фотографії із поясненнями отримували більше вподобайок. „І так я почав описувати зображене на знімках, що навіть не помітив, як з’явилися тексти без фото. І через деякий час зрозумів, що у текстах – моя віддушина”, — помітив Віталій Запека. Крім того, для себе після кожної ротації він записував, що відбувалося на війні. І були такі випадки, коли хотілося записувати щось і кумедне. Так з’явився рукопис «Герої херої та не дуже». За книгою поставили комедію про війну «Пригоди НЕбравого вояка Шрамка», прем’єра якої відбулася на сцені Дніпровського національного академічного українського музично-драматичного театру імені Т.Г. Шевченка.
Зі слів Віталія Леонідовича, на війну потрапив через корупцію. — Строковиків, які воювали поряд, називали „полоненими”, бо вони просто відбували свій час. А от такі, як Запека, були ідейними. Він добровольцем прийшов записуватися у батальйон „Полтава” і йому було 47 років. На що Віталію сказали, що він уже старий і послали пройти психотести. І їх він „пройшов”, бо перед цим зробив фотосесію штабній психологині. Написав тести погано, але вона запевнила начштабу, що тести написані краще за усіх. А комбата Запека переконати, що він потрібен на війні, і що його очима світ буде бачити батальйон комбата і знати про нього.
На війну Віталій Запека поїхав у светрі і джинсах, і з фотоапаратом. Зі зброї при ньому був лише складний ніж. Вже по дорозі із Полтави до Волновахи біля Запоріжжя йому зателефонували і сказали, що він прийнятий у батальйон. На війні Віталій Запека отримав позивний Спілберг – через те, що увесь час був із фотоапаратом. Спочатку до нього ставилися зі зверхністю: що він може із фотоапаратом. Проте пізніше на „нулівку” завжди відправляли групу: снайпера, АГСника, кулеметника, якщо пощастить „айболіта”(лікаря) і обов’язково Спілберга.
У Кримському найдовша тиша була 15 хвилин. Тут він зробив репортаж «Історія однієї вулиці. Від початку до кінця він не знайшов жодної вцілілої хати. Все у «відмітинах». А от на одних залізних воротях були «неправильні» дірки. Їхній господаря відповів, що це звичайний касетний град. «Звичайний касетний град» заборонений всіма міжнародними конвенціями. Ті ворота можна було знімати і везти у Гаагу. У Трьохізбенці зустрівся із бабусею (пізніше вона стала героїнею оповідання „Просто Марія”), її брата вбив ворожий снайпер, а будинок і обійстя постраждало від обстрілу сепаратистів та їхніх російських поплічників. Хату бабусі із Трьохізбенки відновлювали українські військові.
В кінці листопада 2019 року наша бібліотека отримала листа від Віталія Запеки: „Доброго дня. Чи є у Вас можливість щодо проведення у Вашій бібліотеці презентації моєї книжки „Цуцик”? Один з прототипів Ваш земляк, командир роти в добробаті „Полтава”. На превеликий жаль, на той час зустріч не відбулася, і наші користувачі не змогли особисто познайомитися з письменником та його твором. Та все ж, ми плекаємо надію на зустріч з нашим земляком-полтавцем, на те, що війна закінчиться і ми з ним зустрінемося і поспілкуємося. А книга „Цуцик” не затримується на книжковій полиці бібліотеки, бо користується популярністю серед читачів.
А ось невелика передісторія її написання. Письменник зізнається, що на війні за пів години відчував себе як вдома. А вдома, після повернення із війни, півтора місяця не міг прийти у себе. Перші пів року у нього був класичний посттравматичний синдром. Йому було байдуже, хто сказав «рогате» слово про армію чи Україну. Потім це пройшло. Одного разу, сидячи із волонтерами у пивниці, він різко відреагував на зневажливі слова про українську армію – вилив на голову сепаратиста кухоль пива. Так він зрозумів, що „вилікувався”. Через тиждень був придуманий „Цуцик” – книга була готова від початку до кінця. Залишилося лише її записати. На це пішло 9 місяців. Оповідь ведеться від імені собачки, яку знайшли на подвір’ї батьки дівчинки Юлі. Частково події відбуваються у Трьохізбенці.
У романі є неточності і відверта брехня. Антивоєнний роман присвячений 272-м загиблим за роки війни дітям і зокрема 14-річній жительці Трьохізбенки Юлі Унгівенко, яка загинула разом із мамою і бабусею після ворожого обстрілу 15 січня 2015 року. У романі Юлі 6 років. Трьохізбенка була звільнена влітку 14-го року, але собаки швидко ростуть і автору потрібно було, щоб цуцик залишався цуциком до загибелі дівчинки. Тому він взяв гріх на душу і «звільнив» село ранньою зимою, — зізнається Віталій Запека. Крім того, на обкладинку йому довелося помістити фото власного домашнього улюбленця – померанського шпіца.
Хоча Цуцик у романі — дворняжка, та автору довелося фотографувати свого песика, бо не знав чи вдасться сфотографувати вуличного пса із м’ячиком – адже це була важлива деталь у романі. Щоб зробити фото на обкладинку довелося довго попрацювати. Але на зустрічах із читачами Запека завжди розповідав, чому на обкладинці зображений породистий пес, а не дворняжка. Книга «Цуцик» частково біографічна. Відстотків на 25 – головний герой сам автор.
Твори Віталія Запеки
• Перше оповідання видане у збірці «Звичайні незвичайні священики» (видавництво «Дискурс») у 2017 р.
• Фотоальбом з розповідями про «Батальйон „Полтава“. Роки війни» (видавництво «Бук-Друк») у 2018 р
• Оповідання в збірках «Слово про війну 4.5.0» та «Слово про війну-3», у 2018—2019 рр..
• Антивоєнний роман «Цуцик», (видавництво «Бук-Друк»), у 2019 р.
• Воєнно-сатиричний роман «Герої, херої та не дуже», (видавництво «Бук-Друк»), 2020 р.
• За романом «Герої, херої та не дуже» Віталієм Запекою написана п'єса, за якою в Дніпровському національному театрі імені Т. Г. Шевченка у лютому 2020 року відбулася прем'єра вистави «Пригоди НЕбравого вояка Шрамка».
• Інтелектуальний роман антиутопія "Абсурд" (видавництво «Бук-Друк») 2021
• Книжки для дітей від 4-х до 80,5 років «Полінка» (видавництвово «Віват»). 2022 р.
• "Бабах на всю голову" (видавництво "Віват"), 2022 р.
• "Полінка в країні Дурниць" (видавництво "Віват"), 2023 р
Хорольська центральна публічна бібліотека
