Різновидів безнасадкових приманок дуже багато, виробники пропонують їх просто безліч – різних форм, кольорів і з технічними хитрощами. Одні нагадують мураху, інші опариша, а деякі взагалі нікого не нагадують і створені, на мою думку, як і більшість риболовних принад, щоб зацікавити в першу чергу самого рибалку.
Безмотилка або так звана «гола» – це мормишка, що не потребує ніякої наживки, а власною формою, кольором та, головне, грою змушує представників іхтіофауни просто шаленіти від неї. При чому не раз на власному досвіді переконувався, що в однакових умовах вона виграє як за кількістю, так і за розміром трофеїв.
Особисто я до такої снасті прийшов не одразу, колись давно починав зі звичайних мормишок, тоді ще свинцевих. Про вольфрамові в той час навіть ніхто не чув, вони були масивні, незграбні і з гачками сумнівної якості. Пам’ятаю, навіть намагався виготовляти їх сам, заливаючи розплавлений свинець у форми, зроблені тоненьким свердлом у дереві, куди попередньо був вставлений мініатюрний гачок. Але прогрес не стоїть на місці і зараз на свинцеву мормишку навряд чи хто дивиться – його величність вольфрам зайняв лідируючі позиції у всіх рибалок, виграючи вагою в мініатюрних розмірах.
Про те, що можна ловити без мотиля я чув, але сам жодного разу не пробував. В розмові з рибалкою, що працював зі мною на одному підприємстві я дізнався про «чортика» – ще один різновид безнасадкових мормишок, що може мати різну форму тіла, але обов’язково три гачки замість одного. Він розповідав, як успішно ловить на нього всю рибу, що водиться в нашій річці, а я слухав з відкритим ротом. Наступного дня під його чутливим керівництвом, на ринку було вибрано найкрасивішого на його думку «чорта» і одразу ж випробувано на річці. Результат перевершив усі мої сподівання – я піймав декілька пліток і окунів, при цьому вони були досить пристойного розміру як для нашої водойми. З тих пір мотиля я купую лише тоді, коли їду цілеспрямовано ловити обережного ляща на поплавцеве оснащення.
Один випадок, одна спроба вселили в мене віру в те, що рибу можна ловити без насадки завдяки ретельно підібраній снасті і майстерності самого рибалки. Але далі розповідь піде зовсім не про «чортика», а про мою улюблену, майже мікроскопічну вольфрамову мормишку, що зовні нагадує малесенького опариша. З нею, а точніше з її прототипом мене познайомив той же рибалка. Виготовлена вона була невідомим майстром з мідного дроту, що був намотаний у формі конуса, пропаяна оловом, а витки дроту нагадували тільце черв’ячка чи личинки. Її сучасну копію в магазині я помітив випадково, вразило те, якою малесенькою вона була. Тоді купив їх одразу дві – щоб про запас, і віддати довелося чималу суму, як для мормишки, бо вольфрам тоді тільки входив у «моду». Але довелося змінювати всю снасть і налаштовувати як одне ціле: вудильник мінімальної ваги спортивного типу, волосінь не товще 0,1 мм, кивок лавсановий підібраний безпосередньо під вагу мормишки і відрегульований в резервуарі з водою так, щоб від осі в ненавантаженому стані під вагою відхилявся градусів на 30. Важливою умовою (а багато хто нехтує цим!) є те, як прив’язана мормишка до волосіні. При цьому я просуваю волосінь у вушко з того боку, де впаяний гачок. Так мормишка не просто висить вертикально, а займає більш вигідне положення, дещо під кутом до вертикальної осі. Наче дрібниця, але під час гри – це відіграє важливу роль. Про так звану «гру», тобто коливання мормишкою можна говорити досить довго, оскільки кожен підбирає свою власну амплітуду коливань, які на його думку найкраще анімують принаду. Я вважаю, що саме гра, визначає 80 % успіху в цій снасті. Частота і амплітуда коливань може бути різною, але головне щоб вони були стабільними і без збою. Опускаємо мормишку на дно і, плавно підіймаючи, починаємо «грати». Якщо риба стоїть десь поруч, вона обов’язково відгукнеться. Клювання часто непомітне, ним може бути будь-який збій гри, і не варто зациклюватись на одній лунці – до десяти проведень цілком достатньо. Втім, така риболовля пошукова, тому доведеться попрацювати буром чи пішнею, але повірте – воно того варте.
За моїми спостереженнями, небагато рибалок успішно ловлять такою снастю. Більшість же, спробувавши і зіткнувшись з труднощами, облишили її взагалі і повернулись до класичної – з мотилем чи іншою наживкою. Переваги безмотилки очевидні: по-перше, не потрібно шукати мотиль і витрачати на нього кошти, по-друге, снасть завжди готова до використання, і найголовніша, – темп ловлі – ви не витрачаєте час на насаджування мотиля задубілими на морозі пальцями.
Загадкою для мене залишається те, чому окунь, в якого при обробці виявляється повен шлунок малька, спокушається такою маленькою принадою, причому екземпляри трапляються досить серйозні. Одного разу на ставку спіймав красеня, вагою 540 грамів, волосінь 0,08. Уявляєте, як було цікаво? На водосховищі при ловлі окуня на балансир, коли лунка затихає і риба лиш торкає принаду, безмотилка виручає завжди і змушує до атаки окунів далеко за триста грамів.
Можливо, для когось Америки я не відкрив, та все ж, гадаю, знайдуться і ті, хто візьме щось корисне для себе. Підсумовуючи вище сказане, хочу порадити: не бійтеся пробувати щось нове, підіймайте себе з диванів, не сидіть цілими днями перед комп’ютерами та телевізорами – йдіть на природу, на риболовлю, але будьте обачними і обережними на льоду. Тож ні хвоста вам, ні луски!
Андрій Антонець.
Знімок автора.
м. Решетилівка
