Зупинка Кінцева. Ось і минула наша незабутня подорож шкільними роками... Усе починалося з величезного оберемку квітів, парти, сусіда за нею та першого уроку. Тож у повітрі пахло хризантемами, а наші такі зацікавлені оченята безупинно розглядали все довкола.

Насамперед таку дивоглядну першу вчительку з гарним манікюром. Було бентежно, адже ми ще не знали, що на нас чекає. А попереду було багато... Багато цікавих занять, дозвілля, моментів, коли дуже-дуже весело та аж надто сумно. Ми подолали складнощі, мужньо витримали горе. Намагаючись зробити життя яскравішим, ми грали на сцені, подорожували, займалися науковою діяльністю, були креативними на уроках. І насамперед хочеться подякувати за це вчителям, адміністрації та директору школи Тетяні Григорівні. Ви дали змогу проявляти себе в різноманітних сферах, створили потужну базу знань, з якою учні тепер прямуватимуть у дорослий світ.

Найріднішими, другими мамами, стали для нас класні керівники. Не передати сповна того суму, із яким доводиться прощатися. Не писатиму тут для вас усі ті слова, які хотіли б проговорити особисто... крізь такі підступні сльози.

Я ж дякую своїм однокласникам. Кожен із Вас став частиною мого дитинства та юності. Спогади будуть тривати вічно, допоки їх пам'ятатиму. А я пам'ятатиму. Безмежно Вас люблю.

У кінці додам одне: здавалося, що шкільні роки - це щось нескінченне, але життя говорить по-іншому. Нам пора вирушати! Цінуйте дитинство, ну, і по класиці: "слухайте маму та мийте руки з милом!" (не могла не додати)