Сергій Сурмач – добре знаний у літературних колах Лубен. Це людина зі складною долею, у якій було різне. Втім без сумніву він талановитий поет з власним баченням світу. Наш кореспондент задав йому дистанційно кілька запитань на теми літератури.

-Сергію Івановичу, з чого розпочалося ваше захоплення творчістю, поезією? Пригадайте перші кроки у творчості?

-Захоплення поетичною творчістю у мене виникло,як і в більшості,ще за шкільною партою. Звісно,це було підсвідомим наслідуванням тих,ким захоплювався. Навчаючись у Полтаві, став відвідувати літоб"єднання на Пар. комуни. Там мав можливість спілкуватися зі справжніми письменниками,дослухатися до порад Ковіньки,Леоніда Бразова, Федора Гаріна. Пригадую,приніс свого учнівського зошита керівнику літоб"єднання Мих. Тарнавському. І...він несподівано похвалив, ще й зачитав присутнім щось із мною написаного. Безумовно, похвала метра окрилила.

-Яким було літературне життя Лубен у середині 80-х років минулого століття? Хто чи що справило на вас найбільший вплив у той час?

-Літературне життя Лубен середини 80-х знаю гірше, а ось у 70-х рр воно було повнокровним і багатоманітним. Приходиш на засідання літоб"єднання при міськрайонній газеті, а там - Петро Лубенський (керівник літобєднання), Володимир Малик, Віктор Безорудько, секретарем був Борис Ванцак - всі відомі,авторитетні, з вагомим творчим доробком. Був час,коли я частенько заходив у гості до Лубенського і його дружини письменниці Надії Хоменко. Не дивно,що за таких сприятливих умов швидко зростала творча молодь:поетеса Віра Бурунова вражала силою таланту, пам"ятаю і перші твори Раїси Плотникової, теперішньої нашої улюблениці,відомої далеко за межами Лубен. Неймовірної сили талант мав прозаїк Олександр Науменко,творчість якого обірвали на злеті тодішні недремні органи. Взагалі ,в Лубнах ніколи не бракувало літературних талантів.

Найбільший вплив на мене тодішнього,безумовно мав Саша Науменко, яскравий, по-григоротютюнниківськи, безкомпромісовий. Неабияке значення для мене мав і відгук про мою творчість поета Михайла Шевченка,на шпальтах "Комсомольця Полтавщини".

-Розкажіть про свої літературні досягнення на сьогодні. Які книги видали, які премії отримали.

-Мої літературні досягнення,з огляду на мій вік,не надто вагомі: видав 6 книг, 7 - "Жевриво", де вміщені тексти крайніх років,ніяк не знайде свого видавця. Пишаюся тим,що моя скромна літературна праця була оцінена преміями ім.Василя Симоненка та ім.Володимира Малика.

-Коли ви відчули, що до вас прийшло визнання на ниві літературної творчості?

-Щодо визнання... не певен,що воно колись до мене навідувалося. Найприємніше те, що люди читають, щиро відгукуються – оце, мабуть, і є справжнє визнання, нехай і не надто масштабне.

-Ви проживаєте в Криму. Чи слідкуєте за нинішнім літературним процесом на материковій Україні, зокрема в Лубнах і яким він вам уявляється у нашому місті?

-Мешкаючи на чужині,складно відслідковувати до деталей літпроцес в Україні. Відчувається брак доступу до свіжих книг,періодичних видань. Втім, допомогає інтернет, завдяки чому маю можливість читати провідних письменників,з деякими спілкуюся на фейсбук. А Лубни мене продовжують вражати як кількістю,так і якістю творчих особистостей. З"явилася цікава молодь, літоб"єднання при міськрайонній газеті робить свою шляхетну справу вже ціле століття!

-Чи маєте ви можливість друкуватися у літературних виданнях України?

-На щастя,ніякі адмінмежі не стали непереборними перешкодами і маю можливість друкуватися у вітчизняних виданнях.Зокрема,вдячний львівському журналу Дзвін,що кілька років тому опублікував мою поему Мельхіседек,про земляка-лубенця Матвія Значко-Яворського,видатного церковного і культурного діяча,ідеолога Коліївщини. Між іншим, Герой України лубенка Віра Роїк походить із цього древнього козацького роду. Також вдячний журналам Березіль,Полтавська криниця,де були надруковані мої поетичні добірки. Газета «Зоря Полтавщини», дякуючи зичливій поетесі Лідії Віцені регулярно вміщує мої твори на літсторінці «Іванова гора». Нещодавно мою поетичну добірку розмістила на своїх шпальтах Українська літературна газета. С

Співпрацюю з полтавським композитором , заслуженим діячем культури України Геннадієм Рагуліним. У нас в доробку вже три пісні. А ще до переліку видань, що мене публікують, треба додати лубенську «Ліру». Юлія Манойленко іноді скидає мені приємні сюрпризи зі шпальт того видання.

-Що головне для вас сьогодні у літературній творчості? Чим є ждля вас сьогодні поезія: захоплення, ремесло, спосіб боротьби з несправедливістю, віддушина для душі? І яке значення поета і поезії вбачаєте для себе в сучасному житті?

-В літературній творчості для мене,і тут я не оригінальний,є якість. Твір може бути або якісним,або ні. А особисто для мене поезія є звичкою,що переросла у триб життя. Іноді це шкідлива звичка,адже за свої тексти мав більше прикрощів,аніж радості. А щодо значення поезії і поета в сучасному житті,на жаль воно(значення),його вплив на суспільство неймовірно звузився. Тому є як об"єктивні, так і суб"єктивні причини. Ми справедливо засуджуємо тоталітарний режим,але тоді поети збирали стадіони,з приводу якоїсь книги виходили постанови ЦК КПРС, сам Сталін цитував сучасних йому письменників. І розстрілював, звісно, що те є своєрідним визнанням ролі мистця в суспільстві. Нині українці дуже мало читають,особливо якщо порівняти з іншими європейцями, німцями, скажімо. Тому, в наших реаліях митець приречений насамперед на пошуки хліба насущного,а вже в другу чергу - на творчі пошуки. Належу до професійної спілки письменників - Асоціація українських письменників,але з мізерними накладами книг,з безгонорарними часописами ні я,ні більшість моїх колег не мають змоги жити з літературної праці.

Інтервю дистанційно вів Олександр МІЩЕНКО

 

 

* * *

ворон осінь все ж накаркав

горло холодом саднить

стежки димчаста окравка -

шнур бікфордів у сади

зараз вибухне багряним

золотим почерез дим

світ останніми борами

прикидаючись живим

час відчалень у минуле

запливати в сон крізь сон

і до скроні чорним дулом

приставляти телефон

абонентів стерла сирість

може й добре що один

що немов легені вірус

протинає хмару клин

і з"являється потреба

вниз дивитись як увиш

де в калюжах стільки неба

аж не віриш що не спиш

 

 

НАД ПРІРВОЮ ЖИТИ

понад пслом чи понад ворсклою

світ вмирає гірко так

самосадна філософія

самогонна лірика

він вростає в землю глиною

кроквами та бутами

де гарцюють миші скринею

з тінями забутими

світ зі сваргами на вишивці

з оберегом-хусткою

зоставляє щастя вишеньці

зимувати з пусткою

чисту чарочку криничної

цямрини - загнічено

наче скибкою пшеничного

хліба предковічного

бублик повні світить діркою

де прощенням світові

погаса солона зірка мов

самокрутка дідова

 

 

* * *

стоять німуючі хрести-

сліди чийогось спалаху

потріскана до хрипоти

озвалась пісня здалеку

тебе окликне на межі

(ой розпрягай вже коника)

бабуся-хата в спориші

з чумацьким шляхом сволока

 

* * *

ластівки сьогодні знов на місці -

десь літали день чи півтора

мабуть вивіряючи на міцність

мудрість перелітного пера

завтра закружляють на розлуку

наді мною й чим я заплачу

за причетність

гнізда криком мунка

запечуть зрадливо увічу

з олівцем тополі поза вухом

вересень обміряє поля

де таке щось поза зором-слухом

слухом-духом щось відкружеля

* * *

осмислює багаття огород

із небом пуповина диму в"яже -

від бур"янів пісних і до щедрот

булавогарбузових - осінь нашу

зайшли крайнебом зашпори нахли-

нув присмерк в стомленій державі

викочуєш планети картоплин

із жеврива немовби зі стожарів

цупка пола - навалюється мла

і так давно зірки не віфлеємські

так мало там у космосі тепла

здуває іскри стужею парсеків

внизу городик знічено закляк

перед нічним вселенським ликом неба

о як же темно як же темно як...

і ти себе лишаєш сам на себе

СЕРГІЙ СУРМАЧ, АР Крим