Світла не було. Тому Віту відпустили з роботи раніше, і жінка вирішила скористатися нагодою і відвідати маму.
Поки жили разом не мали про що говорити. А вийшла заміж – бачаться вряди годи, а наговоритися не можуть. Взяла у магазині 300 грамів халви, чай, здобну плетінку і поїхала маршруткою на окраїну міста. Тут затишний мукрорайон, де минуло її дитинство. Кожна вуличка знайома. Памятає навіть де збила коліно, упавши з велосипеда у сьомому класі. Досі той шрам на її нозі біліє тонкою смужкою.
Віта приїхала до квартири мами, відчинила двері власним ключем, зайшла в темний коридор. У них одна черга відключення, тож коли удома немає світла, то й у мами в квартирі теж.
Мама була у своїй кімнаті, дрімала. Віта вирішила не будити її і попрямувала на кухню. Раптом жінка побачила на столі папку з паперами, а поруч лежав якийсь документ у прозорому файлику.
– А це що таке? – здивувалася Олена несподіваній знахідці. Вона взяла цей листок, переглянула його і застигла від побаченого.
Віта переконалася, що питання, пов’язані зі спадщиною треба оформлювати своєчасно. Не треба думати, що родич – він же своя людина і точно не обмане.
У її матері, Олени Вікторівни, була молодша сестра Рита. Тітка Рита, Маргарита Вікторівна, квіточка наша – так її любили називати в компанії, ще за дитинства Віти, коли частими були загальні застілля і родинні посиденьки. Традиційно раніше збиралися і разом святкували Новий рік і Великодень, поминальний понеділок закінчувався велелюдним застіллям, та й на храм на Трійцю влаштовували загальні посиденьки, а тоді неодмінно на Покрову. Бувало збиралися і на менші свята – Срітення, наприклад, літнього і зимового Миколи.
Так ось Маргарита вікторівна, або Рита з молодих років відрізнялася тим, що справедливості надавала зовсім іншого змісту. Всі дефіцитні речі мали належати їй, оскільки вона молодша і їй ще заміж виходити, а Олена Павлівна уже одружена. Так буде правильно.
Так було і в дитинстві. Якщо Олена відразу не забирала свої цукерки, які дарували їм батьки на свята, то потім доводилося цукерки випрошувати у Рити, і то, якщо встигнеш. Зазвичай на той час, як Олена виявляла пропажу цукерок, Рита їх вже з’їдала.
Коли Олена і Рита підросли, стало ще гірше.
– Ви мені повинні купити нову сукню, я не хочу виглядати як незрозуміло що, – часто казала батькам молодша сестра.
На її думку ті мали розщедрюватися. Якщо мати сестричок казала, що грошей не вистачить на обновку, Рита відразу казала, що батьки її не люблять.
Чому Рита росла такою егоїсткою, незрозуміло. Олена навпаки була спокійною і доброзичливою дитиною, а їхні батьки інтелігентними та вихованими людьми. Коли Олена закінчила школу і вступила до інституту, вона з полегшенням покинула батьківський дім.
Молодша сестра її вже дістала, а поставити на місце улюблену доньку у їхньої мами не вистачало волі. Олена закінчила інститут, але додому не повернулася, залишилася працювати в тому місті, де навчалася. Познайомилась із хлопцем, вийшла за нього заміж. Народилася донька, Віта.
Олена з чоловіком змогли купити трикімнатну квартиру. З тіткою Ритою Віті довелося побачитися лише у сім рочків, коли вона приїжджала в гості до її мами.
Але ось доля. Батько Віти рано помер і мама вирішила повернутися в Лубни. Вона продала свіилу трикімнатну квартиру, зібрала речі і повернулася в рідне місто. Тітка Рита часто бувала в них у гостях, набридала своєю настирливістю, хоча мама Віти завжди говорила, що родичів треба визнавати та допомагати їм.
Віта виросла, закінчила інститут. Вийшла заміж і почала жити окремо від батьків. У неї з чоловіком народився син. Вона часто відвідувала маму Олену вікторівну. Та вже вийшла на пенсію. Жила сама. І часто у неї як і раніше бувала тітка Рита.
Життя йшло своєю чергою, але одного разу мама поламала ногу. Місяць у гіпсі не минув дарма. Вона почала потихеньку здавати. Вбила собі у голову про те, що скоро помре і схоже до того цілеспрямовано йшла.
Віта намагалася якось відволікти її від похмурих думок навіть запропонувала переїхати до неї. Мати категорично відмовилася. Вона сказала, що в цій квартирі вона прожила щасливе життя і все їй тут нагадує про молодість, велелюдні застілля, коли ще всі були живі батьки – дідусь з бабусею, молоді – вона, сестра Рита, і маленькі – Віта з двоюрідним братиком Павликом.
Тепер Павлик вже не Павлик, а Павло Олекскандрович. Працює головним інженером заводу, їздить на Мерседесі і має солідне черево.
Отож Віті часто відвідувати маму часу завжди не вистачало. І тут зателефонувала тітка Рита і сама зголосилася переїхати до сестри, щоб допомагати їй. Віта зраділа, адже це мамина сестра, вона вже точно знає, як її трохи привести до тями після лікування ноги. Вона зітхнула з полегшенням – мамі тепер буде краще, адже поряд з нею буде рідна людина.
Вона погодилася і передала тітці Риті ключі від маминої квартири.
Віта тепер лише зрідка відвідувала маму. Тітка Рита витьохкувала солов’єм, розповідаючи, як цікаво вони проводять дні. Але Віта помітила, що мамі стає все гірше. Вона вже з ліжка не могла вставати. Жінка уточнювала у мами, як їй живеться з сестрою.
– Усе гаразд,- відповідала мама.
Віта знову вмовляла матір переїхати до неї, але все було марно.
І ось цього разу через відімкнення світла стався незапланований відгул, і Віта поїхала до мами, не попередивши про візит.
Ця папка їй була знайома, там лежали документи батьків. Поруч у файлику лежала чернетка заповіту, в якій було написано, що Олена Павлівна заповідає сестрі частину квартири.
Віта від несподіваної знахідки просто застигла. Виходить, замість того, щоб допомагати, тітка Рита вирішила отримати частину їхньої квартири? Думки вихором проносились у її голові. Мама все підтвердила. Рита вмовляла її оформити заповіт на частину квартири.
– У твоєї доньки є квартира, вони забезпечені. Їм не потрібні зайві метри, а я дуже потребую. Та й ти заповідаєш мені не всю квартиру, а лише частину. Досить і твоїй доньці і мені, – так тітка Рита намагалася переконати сестру Олену.
– Мамо, чому ти мені відразу не сказала про цей заповіт? – все ще відмовлялася щось розуміти Віта.
– Рита попросила мене тобі не казати, щоб не хвилювати даремно. Вона вважає, що це наші родинні стосунки, її і мої, навіщо втручати сюди ще інших родичів? Рішення буде тільки моїм, так вона мені казала, – намагалася виправдати сестру мама.
Тільки Віта так не думала. Ах ти тітонька рідна, прикинулася помічницею, а сама, користуючись маминою недугою, будувала плани на квартиру. Віта почала збирати тіткині речі у сумки.
Через годину з’явилася тітонька, не підозрюючи про те, що на неї чекає. Побачивши племінницю і свої сумки у коридорі, вона від несподіванки застигла. Віта мовчки показала їй чернетку заповіту. У тітки одразу забігали очі, коли вона побачила цей папір.
– Ви вирішили скористатися моментом, нажитися на чужій біді і обманути рідну сестру? Може, ви готові її зі світу зжити? Совість у вас є? – кричала Віта.
Тітка Рита спробувала якось викрутитися, але Віта її не слухала. Вона взяла сумки та виставила їх у під’їзд. Тітці довелося піти.
Віта тимчасово переселилася до мами, але за місяць матері дійсно не стало. Рідну тітку вона більше не бачила. Рита на прощання до рідної сестри не приїхала.
А далі? Певно родичі вже не будуть довіку родичами. І якщо навіть у Віти з Павликом народяться лонуки вони навіть не дізнаються, що у них є чотириюрідні брати і сестри. Бо життя розводить людей іноді сильніше, ніж вороги.
