Є зустрічі, після яких ще довго тепло всередині. 16 травня була саме така.
Ми зібралися говорити про іграшки. Але насправді — говорили про дитинство. Про себе маленьких, про батьків, які щось дозволяли, а щось забороняли. Про друзів у дворі,про час, коли для щастя іноді вистачало ляльки, ведмедика чи маленького пластмасового коника.
Коли жінки збираються разом і починають діставати з пам’яті дорогі серцю речі — це завжди більше, ніж просто розмова.
Валентина Похожай принесла свою улюблену іграшку, якій вже 65 років. І в той момент це була не просто стара річ, це був шматочок життя, який пройшов крізь десятиліття й залишився живим у її серці.
Наталія Ковп показала іграшку, яка досі тримає ниточку пам’яті між нею і татом. І в такі моменти розумієш: речі можуть зберігати любов довше, ніж слова.
Я теж показала фотографії іграшок, якими гралися три покоління жінок у моїй родині.
Кожен учасник сьогодні ділився найдорожчим — пам’яттю, теплом, емоціями, своїм дитинством, яке вже не повернеться, але назавжди живе всередині нас. І це було дуже щемливо — бачити, як через прості речі передається пам’ять, тепло і частинка родинної душі.
Дякую всім, хто прийшов. За щирість, довіру, теплі історії, від яких ставало світліше на душі.
Любов Перебийніс
