Машина часу лубенських реконструторів

Цій публікації в газеті "Лубенщина" 19 квітня 2024 року - майже два роки! Знімки - сучасні з особистого архіву Сергія Докторовича. Пропонуємо повернутися до неї, коли герой інтервю святкує день народження у 2026-му. 

Лубенець Сергій Докторович – цікава особистість. Він не лише займається культуризмом, а й цікавиться історією, є збирачем старовини, а відтак живе ще й насиченим життям реконструктора. Що це таке і наскільки ця справа поширена в Лубнах у інтерв’ю з гостем газети "Лубенщина", яке відбулося 19 квітня 2024 року.

-Пане Сергію, розкажіть, будь ласка, що таке реконструкція і хто такі реконструктори?

-Реконструктори – це люди, які люблять займатися вивченням і відновленням минулого в реальних речах. За різними історичними джерелами, малюнками вони відновлюють збройні обладунки, одяг, побут, традиції того чи іншого часу різних народів. І таким чином на певний період часу, ніби повертаються в минуле.

У Лубнах це Володимир Мисник, Микола Дробот, Андрій Дробот. Це своєрідний клуб ре конструкторів, які займалися багато якими темами до війни.

-Отже, це ніби своєрідна машина часу, яка переносить нас у минуле?

-Так, ми на певний час стаємо учасниками історичних подій, які відтворюємо для глядачів, учасників ігрових або бойових фестивалів, які проводилися як в Україні до війни, так і нині проводяться організаторами в Польщі, Норвегії, країнах Прибалтики. Свого часу бували і в Білорусі.

У нас також можна було би проводити такі фестивалі. Адже маємо дуже красиві місця (чого варта тільки Лиса гора!), до того ж історичні. Нинішня Лубенщина – це центр Київської Русі. А такі центри – місця фортець, а отже, і битв. Широко відома битва під Лубнами, описана в літописах.

Хоча історія нашого краю сягає далеко за ІХ століття.  Тут певно і раніше стояли якість племена.

Нині в України фестивалі ре конструкторів не проводяться. За цим сумуєш. Тому метою останньої моєї фотосесії на Лисій горі була демонстрація обладунків воїна нормана. А нещодавня публікація в газеті «Лубенщина» надихнула на таку своєрідну історичну реконструкцію, щоб показати лубенцям цінність того, що вони мають і що не цінують.

Загалом же реконструкцією захоплююся близько 20 років. Як у нас називають «бігав», тобто відтворював події  ХІУ і ХУ століть. Та найбільше ХУІІ  століття. Це період козаччини, тому що це наша історія, події нашої країни. Брав участь у фестивалі реконструкції битви під Берестечком, у фестивалях в музеї просто неба в Пирогово, Конотопі, Судаку «Генуезький шолом», інших містах.

Старі, древні традиції є у Норвегії, Прибалтиці (м.Донузлав). Взагалі у світі багато подібних фестивалів.

В Україні було багато реконструкцій часів козаччині, куди їздили лубенці. Адже в різних містах є своя історія, події які вони хочуть показати наглядно  для глядачів.  Їх відтворюють для мешканців, які там проживають, і гостей міста. Це сприяє вихованню гордості за свій край, вихованню патріотизму.

Аби не війна фестивалі проходили дуже часто. Можна було кожен тиждень кудись їздити. Організатори запрошували то Дніпро, то Харків, то Київ, по всій Україні. Козацькі фестивалі проходили і в  Чернівцях, Камянці-Подільському. Козаччина – це мій улюблений період, коли Україна була потужною військовою силою, коли Богдан Хмельницький намагався вирвати її з-під впливу сусідніх держав. Якби ми тоді були разом, - були б непереможні.

-Розкажіть, які  обладунки у вас є, і розкрийте сам процес їх відтворення.

-Джерелом знань про минуле виступають історичні письмові джерела, а також дослідження науковців, зроблені на основі археологічних розкопок.

Для норманів або вікінгів, варягів на нашій території характерні лямелярні обладунки, знищені часом, лишаються хіба якісь фрагменти. Тому що метал там дуже тонкий, пластинчатий. По них відтворюють образ.

Отож пластинчаті обладунки –  це броня норманів. Вона використовувалися і в  ІХ і в Х століттях, аж до ХІ. Були й кольчуги, виготовлені з тонкого дроту. Окрім того складовою бойового набору воїна того часу був  типовий круглий щит, де посередині якого встановлювалася металева накладка – умбон, якраз навпроти кисті руки. Дошка щита не надто товста – 2 см. Головне призначення такого щита – прийом удару. Він мав бути ковзаючий. Від стріл, зрозуміло, такий щит захищав, а від меча, бойової сокири не надто. Щити ламалися, билися. Тобто щит виконував функцію і викидався, робили новий.

-Чим характеризується козацький період української історії для ре конструкторів?

- Ми звикли до певного образу козака-воїна. Але довкола нього багато легенд, вигадок, невідповідностей справжньому історичному вбранню.

Якщо ви гадаєте, що козаки – це червоні шаровари і широкий пояс, то це не завжди правильно. Пояс так. А шаровари носила біднота, селяни,  ополчення. Козаки ж носили в обтяжку штани. Бо на коня в шароварах не заскочиш. У козаків були також мушкети вогнепальна зброя, були  шаблі. Оселедець, зрозуміло, був ознакою воїна. Сорочки носили не вишиті, а  просто білі, полотняні або лляні, вони були акуратні. Зверху вдягали жупан, використовувалися шкури – найчастіше зайців, лисиць, вовків. Чоботи носили більш заможні козаки, а в основному це були коротенькі сап’янці. До речі, взуття особливо не змінилося за півтисячі, а може й більше років. Схоже носили в Україні, починаючи від  норманів, і аж до козаччини. Шилося все вручну. Загалом у одязі мало що змінилося, було багато спільного що у норманів, що у козаків.

Відтворюємо також побутові речі ложки, ножі. Зі зброї часто використовували  лук і стріли. Сокири бойові те ж саме. Наприклад, взяти козацький чекан (келеп) і бойова сокира вікінгів практично ідентичні. Важить той і інша 400 до 500 грамів – це два сучасні молотки. Бойова сокира широко використовувалася у бою. Вони були для зручності маленькі. Могли метатися. Це мечі були по 900 грамів. Кольчуги не мінялися протягом 6-7 століть. Навіть шапки у козаків і в ратників  Київській Русі практично однакові.

Козаки були звичайні низові і реєстрові, козаки-панцерники повністю в кольчугах на конях, які наймалися воювати в інших країнах. Місцями їм навіть не платили, винагороду отримували трофеями. Були козаки-характерники і т.д. Словом, окрема  каста воїнів.

Весь одяг шив власноруч. На жупан витратив півроку, бо він двохслойний. Нижній слой тканина полотняна, а верхній –  шерстяна. Сам великий: по низу до чобіт – багата річ. Він захищав від холоду, ним укривалися. Чоботи козачі також пошити не так легко. Я собі сам зробив – зекономив кошти. А так 350 доларів коштують. Там, до речі, підківки на каблуках були.

Це у нас за 200 останніх років, відколи відбулася технічна революція, людина від коня полетіла у космос. А в середньовіччі і часи відродження змін практично не було.

-Загалом фестиваль, як це відбувається?

-Фестивалі організовуються для глядачів – ігрові і для самих учасників – бойові. Вони відтворюють події як сивої давнини, так і порівняно недалекого часу. Наприклад, з тих, у яких доводилося брати участь, реконструкція подій ІІ світової війни, Вєтнамської республіки, Афгану.

Приїздимо, переодягаємося. І як правило, на три дні занурюємося в минуле. Якщо це період козаччини, то демонструємо тодішню  зброю, мушкети, луки, робимо стройові показові виступи, шикування, холості постріли. Глядачі  на таких фестивалях можуть спробувати постріляти з лука.

Памятними були виступи у Польщі по козачій реконструкції. Цікаво тим, що польська сторона була  на конях, в рицарських крилатих  обладунках. Демонстрували уміння списом капустину пронизати, або верхи на скаку потрапити в мішень.

У Камянці-Подільському, наприклад,  жили замку, використовували палатки, сіно,  шкури. Попри те, що було дуже холодно, бо події відбувалися в жовтні. На столах на траві вранці випадав густий іній. Але це не лякало, було навіть не холодно, звикаєш. Жодного пластика, все натуральне жодних телефонів. Все по традиціях. За столом перед їжею читають молитву.

Пити заборонено. Хіба медовуха, пиво.

Вимога – жодних пакетів, сучасних кульочків і т.д., щоб не було. Тому що це вважається покемонством і не вітається.

Фестивалі є бойові, де виходиш раз на раз і б’єшся на повну силу на затуплених спеціально мечах чи бойових сокирах. Супротивник обладунках, ти в обладунках, втім травму також можна отримати також.  Лубенці беруть участь більше ігрових фестивалях, у музеях просто неба, як то Пирогово інших.

Вони вважалися сильними воїнами в усіх державах: не зморювалися, воювали до останнього. Тому і наші ЗСУ хлопці продовжують традиції козацтва на фронтах. До речі, багато хлопців-реконструкторів пішли на фронт в АТО, і зараз в чисоі перших добровольців.  Бо у них сильний дух. 70% з реконструторщиків побували на передовій. В них досвід, вони мають патріоти держави, націоналісти.

-Які головні принципи при підборі одягу і обладунків?

-Намагатися не відхилятися від історії. Не займатися так званим покемонством. Тобто вимога така, якщо не вивчив, не дослідив якусь річ і період, в який вона існувала, то краще на себе не одягати. Якщо  ти приїхав на реконструкцію подій ІІ світової, а в тебе на німецькому кітелі шов на спині, то це вже некомпетентність. Справа в тому, що тоді в нацистській армії у формі шва на спині не було.

Коли реконструкцією не займався, то на це не звертав уваги, а зараз починаю дивитися навіть на фільми про ІІ світову іншими очима. І практично в кожному знаходжу невідповідності зброї, одягу, побуту 1941-1945 років. З цього  боку я не дивлюся фільми, де показують в період війни солдат в сірих шинелях (брєжнєвках), тоді як у червоноармійців вони були практично білі. Або чорні куфайки у солдат, тоді як були тільки зелені, і т.д. Де воїни бігають без нічого – ні заплічного мішка, ні каски, ні ременів, практично голі. В той час як солдат мав усе носити при собі. Або ремені із зіркою, тоді як була пряжка з одним зубом. Чи показуючи початок війни бійців з ППШ і т.д. Ось чому у сучасних стрічках є багато абсурду, що крім усмішок і насмішок нічого не викликає. Такому фільму не довіряєш.

Або вікінги в шоломах з рогами. Таких шоломів тоді не було взагалі. Були шоломи як часів Київської Русі без будь-яких прикрас зверху. Тому реконструкція – справа серйозна.

-Які обладунки маєте в своєму арсеналі?

-Маю одяг є вікінгів - не один комплект: кольчуга, броня ламелярна, щити, мечі, сокири, не одна пара взуття. Кілька комплектів обладунків по ХУІІ столітті: шаблі, клювці, чекани – інша козача зброя . Одяг козачий не один – літній, зимовий, зі шкур.

Одяг періоду ІІ світової, як німецької армії - вермахту, так і червоноармійців, американськанського воїна 101 десантної дивізії. Є також одяг в’єтнамських вояків, афганська форма. Доводилося брати участь у реконструкціях подій різних періодів історії. Навіть міліції 50-х років.

Словом, реконструтор – це той же історик, тільки більше практик.  Завдяки цьому більше знаєш, ніж інші. Все знати неможливо. Але до цього прагнемо.

Життя в мирний час було дуже цікаве. Погано, що війна в нас його забрала!

Інтервю вів Олександр МІЩЕНКО