Під час журналістських подорожей щоразу переконуєшся, що життя набагато цікавіше від художньої вигадки. Ну хто б сказав, наприклад, що у с. Снітин упродовж чотрьох років діє екофермТак, саме 4 роки тому, коли на сході країни розпочалася неоголошена війна, ця родина переїхала з Маріуполя у затишний куточок Снітина, купила хатину і розпочала господарювати на землі. Здавалося б, як пов’язати все це в один ланцюжок подій? І що це доля, чи людське щастя?
Євгеній Іванович привітно зустрічає гостей – журналістів газети «Лубенщина», щоб розповісти про те, що їх цікавить.
За національністю він грек. У Маріуполі традиційно живе велика грецька діаспора. Втім має і українські корені. Його бабуся по маминій лінії жителька Оржиччини. Тому у дитинстві Євгеній Камаралі бував на Полтавщині. Можливо, саме тут, з’явилася любов до всього живого, до тваринництва, сільського господарства. Він добре володіє українською мовою. І це не дивно. Адже в минулому Євгеній Камаралі працював на високій посаді в Маріупольській міській раді. Очолював один з департаментів. Його дружина також держслужбовець.
Втім Євгеній Камаралі завжди мріяв бути ближче до природи, з дитинства любив спілкуватися з живими істотами. Тому і в Маріуполі розводив рідкісних свійських птахів, про що писала тамтешня газета. Понад 18 років займався розведенням фазанів.
Тож коли постало питання вибору нового місця життя, то шукали екологічно чисте село. Обрали Снітин. Можливо ще й тому, що це місце з понад тисячолітньою історією. Так, село на Лубенщині стало другою Батьківщиною родини Камаралі. Місцеві жителі спочатку дивувалися з нових сусідів, які прибирали берег річки від сміття, дивилися з підозрою, коли сім’я, що приїхала до Снітина, засукавши рукави взялася облаштовувати нове місце, наводити порядок. Іноді робили зауваження навіть місцевим жителям – не смітіть на березі, поважайте себе і природу!
Хата Камаралі розписана по кутках та довкола вікон українськими візерунками чи не одна така на кутку. Тут же господар вирощує розкішні блакитні ялини, що за чотири роки піднялися вище людського зросту. А ще на сусідньому обійсті, що також тепер у його власності, ростуть туї, козацький ялівець, інші декоративні дерева і кущі, перетворюючи його на зелений рай, природну оазу на березі Сули.
Коли переселенці обжилися, взялися за розведення англо-нубійські кіз, фазанів, м’ясних цесарок, павичів, велетенських сірих гусей особливої породи, є декоративні качки, навіть рідкісні качки-мандаринки, собаки породи хаскі. І всьому Євгеній Іванович встигає дати раду. Мріє розвивати сільський зелений туризм.
Розпочав з малого – створення екоферми з розведення особливої породи кіз – англо-нубійської. Природній ареал їх мешкання Індія, Африка, Пакистан. Це південні кози, мають коротку шерсть, довгі вуха, безрогі. Вони не мають специфічного запаху кози, тому молоко практично не відрізнити від коров’ячого. А взагалі вважається, що запах молока має легкий горіхово-карамельний відтінок. Насправді це молоко дуже солодке. З нього ручним способом виготовляє у невеликій кількості сир, що виходить приємним на смак, без запаху.
– Козам подобається тут: воля – багато місця. Справжнє роздолля. Вони їдять, що хочуть. А на пастівнику зустрічається і бузина, і різні трави, – хвалиться господар, демонструючи англо-нубійських кіз. – Ось, наприклад, цап Сулейман, коза Ельба – стопроцентна нубійка. А далі їхнє потомство. Освоїлися в українському непростому кліматі, прижилися і почувають себе добре. Навіть взимку, коли трапляються заметілі. Головне мати хорошу кормову базу і тоді козам нічого не страшно.
Побачене вражає. У спеціальних клітках мешкає гордість господаря – фазани діамантовий, королівський. Також – австралійська чубата горлиця – рідкісна для наших країв пташка. Звикла до наших зим і добре почувається у Снітині. Звісно, пернаті утримуються не для отримання м’яса, а для краси. Їм потрібен догляд. «Але якщо набита рука і є знання, то це не так важко», – сказав Євгеній Іванович.
Таким чином Євгеній Камаралі намагається рекламувати наш край власними добрими справами. Адже до нього часто приїздять друзі, знайомі з Києва, яким подобається тема зеленого екотуризму. Там це дуже розвинене, коли люди з міста приїздять у сільську місцевість відпочити, доторкнутися до природи. Спробувати подоїти козу, подивитися на справжній світ, якого не торкнулася урбанізація, дістати з гнізда власними руками куряче яйце. Сільського мешканця цим не здивуєш, а міським жителям, мешканцям мегаполісу, які не мають родичів у селі – це цікаво: приїхати на берег річки Сула, яка протікає тут, поруч, посмажити шашлики насолодитися спілкуванням з природою. До того ж у Снітині можлива і риболовля.
Та найбільша проблема, яка стримує розвиток екотуризму, – дороги, зокрема, в Снітин. Адже гості приїдуть тільки по хорошій дорозі. Від Києва до Лубен – траса прекрасна. А звернути вбік на 28 км. Це жах! Невже незрозуміло, що дороги – це комунікації. А отже, у випадку Снітина – надія на розвиток села. Люди готові привозити гроші.
Ось так і живе у Снітині патріот своєї держави Євгеній Камаралі – грек за національністю, який хоче, щоб в Україні була українська культура. Адже не важливо, якої ти національності, головне бути людиною, громадянином своєї країни!
Олександр МІЩЕНКО.
Знімки Сергія СТЕПЧЕНКА та автора.
Приватні оголошення, оголошення рекламного характеру, привітання та інші матеріали надсилайте