Третя пятниця листопада. Цього дня традиційно в Україні вшановується память закатованих голодом українців.
Для Лубкен - цей день особливий. Адже саме тут, у центрі України, на плодючих землях Полтавщини був найбільший голод. Тут споруджено перший памятник - меморіал загиблим від голоду українцям.
Традиційно тут, на Кургані скорботи зібралися представники влади, громадськості, щоб вшанувати безневинно закатованих голодом земляків.
До кургану вирушає скорботна хода. На її чолі - дівчата в національних костюмах з чавунцем зерна і свічкою, колосками і калиною з барвінком, як символом тих, хто не дожив, не долюбив, не народився внаслідок голодомору-геноциду штучно створеного сталінським нелюдським режимом.
У загальній ході з колосками і калиною в руках голова районної військової адміністрації Сергій Сіряченко, міський голова Олександр Грицаєнко,
пізніше до них приєдналася і голова районної ради Тетяна Качаненко.
Скорботна хода зупиняється біля підніжжя кургану. Лунає скорботна музика і слова про три голодомори 1921-1923 роки, 1932-1933 роки та 1946-1947 роки. Ведуча нагадує про мільйони загиблих українців, які померли найбільш мученицькою смертю - від голоду. Звучить пісня у виконанні Валентини . В лодну вервечку вяжуться слова. І постає жахіття голоду.
Слідом виступає Олег Приймак, слова якого ніби вирок тодішньому режиму, розтинають душу, змушують замислитися...
Учасники театральної студії "Премєра" ЛЦДЮТУМ в образі янголят читають вірші присвячені трагедії століття. Учасники художньої самодіяльності Валентина Павлічук, Микола Ужакін, Інна Сизоненко виконують пісню.
Діти спускаються до громади, роздають пшеничні колоски. Потім учасники мітингу покладають квіти та вінки з колосків і кетягів калини до меморіалу жертва голодоморів. Оголошується хвилина мовчання.
Звучить заклик долучитися о 16.00 до загальнонаціональної хвилини мовчання і поситавити на підвіконня запалену свічку.
Память не спить...
