За плечима Василя Лапушкіна - участь у міжнародних, республіканських, обласних та районних виставках, яких всього налічується більше трьохсот, з них персональних - близько 50. Він був неодноразовим лауреатом мистецьких премій, зокрема В.Симоненка та В.Малика, проілюстрував багато книг, виконав художній розпис у лісотехнічному коледжі та багатьох лубенських школах, його роботи знаходяться у приватних колекціях Франції, Австралії, Канади, Німеччини, США. Також за його безпосередньої участі (художній розпис та ліпнина) виникли такі об'єкти, як кафе «Казка» - у Лубнах, «Дежавю» - у Хоролі, «Карпати» - у Гребінці.
Які б перипетії чи трагедії не спіткали життя митця, він був щасливим за життя і ніколи не соромився говорити про це. Статус вільного художника, який користувався популярністю далеко за межами міста Лубни не давав згаснути полум'ю, яке рухало його вперед.
- У мене немає такого, що натхнення не приходить - буває просто нема на чому малювати, - говорив митець три роки тому (на своє 60-річчя) в особистій розмові. - У мене є наставники і учні, і я більш ніж впевнений, що деякі в силі перевершити мене. Взагалі я добрий вчитель, якщо й роблю зауваження, то щоб не образити, якомога делікатніше. У творчих людей якщо не все, то багато залежить від настрою. Коли ловлю попутний вітер, то можу видати до п'яти полотен за день чи ніч - тут у мене немає чіткої межі. Є у мене така дурна звичка: звечора накидаю ескіз, роблю основу, думаю собі: промалював основні композиційні лінії, оцінив малюнок по правилах «золотого перетину» Леонардо да Вінчі, перекурив і досить. Але дуже часто, я б сказав майже завжди, подібний процес закінчується вже під ранок, оскільки, розпочавши, не можу зупинитись.
Друзі та знайомі знали Василя Лапушкіна не лише як веселого та кмітливого, а й по-молодечому стильного чоловіка. Не дивлячись на вік, він часто сам розробляв ескіз майбутнього костюму чи жакету, а відтак одяг завжди виходив ексклюзивним, привертав увагу оригінальністю і виглядав, як сценічний.
- Чого костюми шию? - повторив моє питання художник. - Я люблю читати Теодора Драйзера, а граф Монте Крісто з однойменного роману О.Дюма - мій улюблений персонаж, на якого я хотів бути схожим. Подібних піджаків у мене налічується близько двадцяти. Як казав покійний Микола Таран, «художник має ходити у светрі на голе тіло і у босоніжках на босу ногу, напівголодний, працювати на даху або у підвалі». Це не про мене. Живопис рятує завжди. Якби не художник, то навіть і не знаю. Розумієте, я народився у рік Мавпи за Східним стилем, а у людей цього знаку в рядку «професія» написано - будь-яка (сміється). А взагалі був би вчителем…
Юлія АНТОНЕЦЬ.
