Літо у розпалі, тому чергове зібрання ГО «Знання і творчість» вирішили провести на природі.
Обрали дві різні теми, але локаційно дуже близькі.
Спочатку завітали в Свято Троїцький храм, який є окрасою нашого міста. Він величаво зустрічає всіх, хто в‘їзджає в Лубни з харківського напрямку; зачаровує архітектурою, що гармонійно поєднується з навколишнім ландшафтом.
Вперше дерев‘яна Троїцька церква згадується в 1662році.
1869 року зведено білокам‘яний
п‘ятикупольний храм. В 60 х роках минулого століття споруда храму, що прикрашала центр міста, була зруйнована.
Відродилася церква вже в іншому місці в приміщенні гуртожитку медичного училища поблизу Сули. Зовні та й в середині виглядала досить скромно, але служба велася.
В 90 х роках виникла ідея зробити реконструкцію.
Задача була надскладна: будувати потрібно було на тому самому місці, де стояла стара будівля, роботу потрібно було організувати так, щоб служба не припинялася, і як завжди, брак коштів.
Маємо завдячувати отцям Іоану, Володимиру, Роману, архітектору Казаковій Ірині, інженеру Ляшенко Валентині, прихожанам, які робили пожертви на матеріали та безпосередньо брали участь в будівництві.
Коли зайшли в храм - вразила велич, краса, гармонія споруди.
Казакова Ірина Едуардівна розповіла про поетапне втілення задуму починаючи з моменту народження проекту в її уяві.
Друга частина зустрічі була дуже романтичною і проходила на березі Сули. Адже невеликий літній дощ створював особливий колорит. Дружнє спілкування під шум дощу, спогади, обмін думками…
Наша шановна Мажуль Олександра Михайлівна прове ла свої дитячі, юнацькі роки на березі Сули. Вона написала спогади і передала їх до Лубенського краєзнавчого музею. А також познайомила наше товариство зі своєю роботою.
Пані Олександра розповідала якою красивою, повноводною, судоплавною була наша річка в повоєнні роки. Вона допомагала містянам вижити - була їх годувальницею.
В Сулі водилося чимало риби.
На лузі випасали кіз, корів.
На берегах збирали ожину, полуницю, чорну смородину, калину, печериці.
Тогочасні дітлахи з п‘яти років всі вміли плавати і багато часу проводили на воді.
Розповіла про те, як тоді виглядав центральний пляж; про тренування, про змагання.
Сула була справжньою артерією життя. До неї ставилися з повагою, її берегли.
Береги і русло були чисті.
Воду пили прямо з річки.
На сьогодні, на жаль, вона змінилася не на краще.
Збереження Сули - нагальна, проблема.
Хочеться щоб і для майбутніх поколінь були актуальними рядки пісні:
« … тече Сула,
стоять Лубни …»
Зоя Шерстюк
Приватні оголошення, оголошення рекламного характеру, привітання та інші матеріали надсилайте