Коли говорять , що «все пропало» - я згадую багатьох своїх друзів, які від першого дня боронять Україну і досі «не стомилися». Згадую моїх друзів –моряків. Когось, на жаль, вже немає, хтось в полоні, а є ті, що стали ще сміливіші, ще досвідченіші й ще зліші. І пишаюся тим, що серед молоді – наших земляків є скільки СПРАВЖНІХ.
Дарія і Олексій Сивухи народилися у 2004 році. Звичайне дитинство, Засульський ліцей…Здавалося б ці діти мають жити у власне задоволення – вчитися, працювати, відпочивати, мандрувати, пізнавати світ, створювати сім’ї. Але, виховані батьком, який пройшов АТО в2015 році, та повномасштабна війна, що прийшла російськими чоботами на нашу землю, назавжди змінили їх мрії і плани. Не за кордон поспішили вони виїхати (хоча могли), не сховалися за бронь, чи просто за спідничку, а вирушили - Дарія вчитися військовій справі у військовому ліцеї сержантського складу ВІТІ, а Олексій – добровольцем, спочатку в ДФТГ. А трохи згодом (у 19 !!! років) бійцем штурмового полку «Сафарі» Об’єднаної Штурмової Бригади «Лють» Національної поліції України.
З того часу і дотепер вони на великій війні. Обоє вже сержанти. Дарія несе службу на Сумському напрямку, а Олексій – на Покровському. Нещодавно за виконання спеціального завдання він був нагороджений відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України ЗОЛОТИЙ ХРЕСТ (Наказ від 27.06.2025). Спеціально відкрила почитала, за що дають цю відзнаку. «Нагороджуються рядові, сержанти і старшини Збройних Сил України за мужність і успішне виконання завдань під час бою».
Точно знаю, що життя цих дітей вже ніколи не буде таким, яким воно могло б бути. Бо надто багато вони бачили, надто багато пережили, відчули на собі скільки, що дехто за все життя скільки не відчував. Але при цьому не шукають легких шляхів, не скаржаться, не стомилися (або мовчать про це).
Розумію, що це ми – наше покоління - винні у тому, що ці діти зараз бачать те, що вони бачать. Це ми не повинні були допустити біди, що прийшла в наш дім. Але дякую батькам, вчителям, тим людям, які були поруч з такими дітьми за те, що зуміли так їх виховати. Низький уклін їх мамі, життя якої стало суцільною тривогою, але яка знаходить сили і підтримує своїх дітей. І відчуваю глибоку вдячність. За моє відносно спокійне життя розплачуються вони – покоління молодих і справжніх.
А ще впевнена, що такі як Дарія і Олексій Сивухи не виняток. І Україна буде тільки завдяки їм.
Хочу дожити і бачити цих СПРАВЖНІХ ще й ЩАСЛИВИМИ!
Інформація за матеріалом Віти Коваленко
