Півстоліття тому поєднало свої долі подружжя Хвостиків. Анатолій Іванович та Людмила Василівна народилися в перші повоєнні голодні роки скрути. Трудова біографія Анатолія Хвостика розпочалася в 16 років, паралельно навчання у вечірній школі, а далі в Одеському верстатобудівному технікумі. І йшов трудовим шляхом на заводі «Комсомолець», «Лічмаш» Анатолій Іванович від ливарника до начальника цеху.
А ще він відомий футболіст Лубен, адже з 1967 по 1985 рр. грав під №5 та №9 напівзахисником і захисником за футбольну команду заводу «Комсомолець», у збірній Лубен. Були й відомі місцеві та Всеукраїнські матчі, в одному з яких Анатолій забив гола у грі ветеранів відомому воротареві збірної СРСР – самому Віктору Банникову. Його спортивну майстерність помітив і легенда футболу сам Валерій Лобановський, запросивши Анатолія Хвостика до Київського «Динамо». Але наш земляк залишився працювати на заводі, поєднуючи протягом двох десятиліть улюблену роботу і спорт. Потім займався тренерською справою.
Як і 50 років тому, він стрункий, високий, підтягнутий – всупереч рокам і долі. В такого красеня з русявими кучерями не могла не закохатися його дружина Людмила Василівна, адже помітила ставного футболіста ще на стадіоні. Подальша зустріч на міському катку (територія стадіону «Торпедо») стала початком їхньої юнацької дружби і кохання. Людмила Хвостик все життя працювала в торгівлі продавчинею, товарознавцем. Подарувала чоловікові двох доньок – Інну І Тетяну. Слідами спортивного дідуся пішли й онуки. Владислав – артист цирку в жанрі еквілібру у Шотландії, Дмитро – хокеїст в Росії, онука Аня живе і навчається з батьками в Англії. А ще подружжя ювілярів має двох правнуків: Меланію і Лео, тішаться вони і своїми зятями. Загалом, усі нащадки Хвостиків говорять п’ятьма мовами: українською, російською, англійською, французькою та іспанською.
У родинному колі, з друзями та кумами перегортали ювіляри цього дня сторінки свого життя. А були й вагомі здобутки у праці: Анатолія Хвостика неодноразово заносили на міську Дошку пошани, нагороджували чисельними трудовими відзнаками, медаллю «Ветеран праці». Має він і чимало спортивних нагород. З дружиною живуть дружно. Про них сусіди говорять: «Хороші, хазяйновиті, небайдужі люди». Анатолій активіст мікрорайону, співпрацював з депутатами та службами міста.
Усього було на шляху до «Золотого весілля» у цієї пари, були й спортивні травми, і радощі, й тривоги. Та важливо залишатись справжніми людьми, прикладом для підростаючого покоління, як зберегти родину й зростити дитину. У день «золотого» ювілею подружжя приймало вітання від рідних та близьких, від депутата міської ради Валерія Черниша, від будинкового комітету в особі голови Олени Сірик. Обмінялися ювіляри й обручками, подарованими донькою Інною і зятем Альбертом. Тож нехай Анатолію Івановичу та Людмилі Василівні здоровиться на довгі роки і нехай цей ювілей буде не останнім у їхньому подружньому житті.
Ніна Шерстюк, спеціаліст сектору по роботі з ОСН
