Друзі кликали його Симон, мати – Васильок, а дід називав «моє безсмертячко кирпате». Кажуть, Василь удався жилавий та худорлявий, із зачесаною назад чуприною та характерним м'яким лубенським «ель» у вимові.
Був іронічним до задерикуватості, носив геть вилинялий плащик, ніби завішений коромислами диму. Ба! Він і сам був у диму, бо страшенно смалив цигарки – аж до фільтру. А ще страшенно не любив фальші та пігмеїв. А ще страшенно подобався дівчатам. Найдужче любив матір, землю та річку Удай, біля якого виріс. У ці січневі дні в селі Біївці, рівно 90 років тому, народився наш земляк - Василь СИМОНЕНКО. З цієї нагоди у Лубенській публічній бібліотеці імені Володимира Малика за ініціативи літературно-історичного клубу «Червлені щити», що діє на базі книгозбірні, відбувся літературний дайджест «Симоненкова молитва».
Образ поета втілив учень Академічного ліцею імені братів Шеметів Всеволод Кононенко, а вихованці клубу – студенти Лубенського фахового медичного коледжу читали улюблені поезії Симоненка. Приєдналася до нашого дайджесту і методист коледжу, викладач зарубіжної літератури Людмила Науменко. Вона розповіла, що вперше познайомилася з поезією Симоненка у дев’ятому класі – зі звичайного зошита вчителя української мови та продекламувала свій улюблений вірш про кохання.
Щемливе відео та голос Василя, уривки з його щоденників і листів, унікальні факти з біографії… Ми раді, що наші зусилля теплими словами вдячності зустріли читачі та друзі бібліотеки, адже в нелегкі часи треба триматися разом, дарувати одне одному віру, надію та добро. Історія творчого спадку нашого земляка, то як історія всього українського народу: не завдяки, а всупереч, не за підтримки, а після десятиліть замовчувань. То він разом із нами скрикує на повні груди:
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде.
Публічна бібліотека ім.В.Малика
