9 листопада в селі Тарнавщина Лубенського району відбулася знакова подія — презентація книги "Вибране" Любові Яновської.
Народилася 30 липня 1961 року в маєтку бабусі Любові Боголюбцевої, котра походила з роду Білозерських. Її брат – Василь Білозерський – був редактором журналу «Основа», старша сестра – відома українська письменниця, дружина Пантелеймона Куліша Ганна Барвінок, а сестра Надія – дружина етнографа Номиса, мама української письменниці Наталки Полтавки і бабуся літераторки Надії Кибальчич.
Мама Люби, Марія Боголюбцева, була вихованкою Пантелеймона Куліша і на все життя лишилася патріоткою-українкою, попри те, що вчилася у Смольному інституті в Петербурзі. Вийшла заміж за російського дворянина, про якого сама Любов Яновська згадувала так: «Батько – ротмістр Олександрійського гусарського полку, син дідича Калузької та Харківської губерній Олександр Сергійович Щербачов – патріот-росіянин. Він писав гарно російські вірші. Небіж його, відомий російський журналіст, співробітник «Русского Богатства» Сергій Южаков не раз радив йому друкувати свої твори, але батько через віщось надрукував тільки одну драму «Кантоніст».
Дитинство Любові Яновської пройшло в Польщі, куди батька було переведено по службі, згодом родина перебралась до Полтави, а потому й Кременчука. Через розбіжності батьків у поглядах на мовне виховання донька нерідко потерпала: мама нерідко карала її за російські та польські слова, а батько – за українські. «Я часто була покарана за такі слова, як сорочка, панчохи, спідниця, а особливо пам’ятаю слово укривало, яке я вперто називала, то ковдрою, то одіялом. Найтяжче в цій карі було те, що я повинна була сама стежити за годинником, який висів у їдальні проти фотеля й повинна була сама виходити з кутка або з фотеля, коли кінчався термін кари», - згадувала письменниця у своїй автобіографії.
Ще тоді, щоб швидше згаяти час покарання, дівчина почала вигадувати казки та оповідання. Читати навчилася в 7 років – за допомогою сусідського хлопчика. Освіту здобувала у Кременчуцькому пансіоні та Полтавському інституті шляхетних дівчат. Багато займалася самоосвітою, виявляла великий інтерес до художньої та філософської літератури.
У дівчинки помічають гарний голос і музичне обдарування. Їй пророкують блискучу кар’єру співачки, принц Ольдебурзький навіть пропонує стати його стипендіаткою та за власним бажанням обрати консерваторію для навчання, проте Любові ближчим душі було письменництво.
Вона таки планує вступити до консерваторії, однак через хворобу молодшої сестри Зінаїди, котра потребувала постійного догляду, у 1880 році переїжджає в село Рудки Лубенського повіту, куди запрошена до поміщиків Ограновичів на посаду домашньої вчительки. Тут знайомиться зі щирим українцем, учасником Герцоговинського повстання, членом Київської Громади, дрібним поміщиком Василем Яковичем Яновським. Любов закохується в Яновського і погоджується стати його дружиною попри двадцятирічну різницю у віці.
Родина оселяється на хуторі Тарновщина, де письменниця захоплюється вивченням фольклору, етнографії, історії, української мови та літератури, зближується з хутірськими селянами, організовує недільну школу, хоровий і музичний гуртки, в яких сама й викладає. Починає писати, але перші літературні спроби робить російською.
Під час поїздки 1883-1884 років до Києва знайомиться з Павлом Житецьким, Миколою Лисенком, Лесею Українкою та Оленою Пчілкою. Під впливом членів Братства Тарасівців Володимира Шемета та Мусія Кононенка, починає писати українською і в 1897 році на сторінках Львівського часопису «Зоря» публікує своє перше оповідання українською мовою «Злодійка Оксана». У 1900 році в «Киевской старине» вийшло її оповідання «Смерть Макарихи».
У 1905 році з чоловіком переїжджає до Києва, тоді ж у видавництві «Вік» виходить збірка її творів. Паралельно займається активною громадською діяльністю: домагається відкриття пам’ятника І.Котляревському в Полтаві 1903 року, після хвороби Бориса Грінченка очолює київську «Просвіту», влаштовує літературно-мистецькі вечори, бере участь у Першому російському жіночому з’їзді у Петербурзі 1908 року, була серед організаторів відзначення 50-річчя смерті та 100-річчя з дня народження Т.Шевченка.
Після смерті чоловіка в 1916 року та з початком війни припиняє писати. Бере участь у діяльності Товариства допомоги жертвам війни.
Із початком Української революції у березні 1917 року стає однією із членкинь-засновниць Української Центральної Ради. У жовтні 1917 року її обирають до складу Комітету Українського національного театру.
З 1921 року заробляла на життя приватним учителюванням в Києві. Останні десять років свого життя – з 1923 по 1933 рік – була прикута до ліжка паралічем.
Померла Любов Яновська 1933 року. Похована у Києві на Байковому кладовищі.
"Захід відбувся у сільському Будинку культури. Учасники ансамблю "Калина" філії Войнихівський будинок культури щиро дякують за запрошення, участь у літературному вечорі та гостинність Олексію Коваленку, Наталії Баклай, та Тетяні Лапушкіній", - написала в дописі у Фейсбук директор Войнихівського СБК Алла Якименко.
Перевидання творів нашої землячки стало можливим завдяки СФГ "Діброва" (директор Олексій Коваленко). До книги "Вибране", виданої у КВ "Лубни" (директор Тетяна Алєксєєва) увійшли твори, написані Любовю Яновською в селі Тарнавщина, які віддзеркалюють саме цей перфіод життя письменниці. Ідею подали письменниці Наталія Баклай та Раїса Плотникова.
Захід відбувся у Тарнавщанському СБК. Ведуча свята директор СБК Тетяна Лапушкіна розповіла про Любов Яновську.
Зі сцени також виступили Наталія Баклай, Раїса Плотникова, фермер Олексій Коваленко та полковник Сергій Сухина.
Вокальний колектив з Войнихівського СБК «Калина» подарував народні та естрадні пісні.
Уривки з творів письменниці підготували учасники драматичного колективу «Vmart» (керівник Ісус Чорній).
Глядачі аплодували Ніні Савенко, яка читала запальний гумор.
"Хто залишається в серцях людських,той буде вічно жити...", - говорить мудрий український народ. Ось і Любов Яновська знову повертається із забуття завдяки небайжужим землякам.
Знімки з сайту Управління культури та мистецтв Лубенського міськвиконкому
