29 серпня відбулося урочисте відкриття меморіальних пам’ятних дошок захисникам - Віктору Морозу, Дмитру Кургузову, Рекману Владиславу, які загинули під час російсько-української війни.
Мороз Віктор Васильович народився 14 лютого 1976 року в селі Новий Мир Сімферопольського району Кримської області.
У 1989 році родина переїхала до міста Бобровиця Чернігівської області. Після закінчення місцевої школи вступив до Ніжинського агротехнічного коледжу здобувати освіту майстра з ремонту холодильного обладнання. Працював на Бобровицькому молокозаводі.
У 1997 році, після одруження, залишився жити на Лубенщині.
Із 2000 року працював на ПрАТ «ШЛІФВЕРСТ» (верстатобудівний завод АТ «Мотор Січ»), потім у різних охоронних та будівельних фірмах в Україні і за кордоном.
Із початком повномасштабного вторгнення одним із перших організував місцеву самооборону в селі Тарандинці Лубенського району Полтавської області.
5 листопада 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ, вдома залишалася дружина і двоє синів.
Пройшов шлях від солдата до командира 4- го аеромобільного відділення 3 а/м взводу 7 а/м роти 3 а/м батальйону військової частини А 4355 десантно-штурмових військ.
17 березня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу міста Бахмут Донецької області отримав поранення несумісні з життям.
Мав хобі – байкерство, був товариським, життєрадісним, готовим завжди прийти на допомогу.
Мороз Віктор був справжнім патріотом України, загинув, щоб ми мали можливість цінувати кожну хвилину життя.
Кургузов Дмитро Юрійович народився 8 січня 1994 року в с.Губське Лубенського району Полтавської області.
З 2000 по 2009 рр. навчався в Губській неповній середній школі І – ІІ ступенів.
У 2009 році вступив до Полтавського фахового коледжу нафти і газу Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка», який закінчив у 2012 році, отримавши диплом молодшого спеціаліста по спеціальності технік буріння.
З липня 2012 по серпень 2013 року працював на приватному підприємстві різноробочим у м. Лубни.
З 15.10.2013 р. по 28.05.2015 р. проходив строкову службу в 101-ій окремій бригаді охорони Генерального Штабу (в/ч А 0139, м. Києва).
З серпня 2015 р. по травень 2016 р. працював помічником бурильника у приватній установі «Українська сервісна бурова компанія».
З 16.06.2016 р. по 18.06. 2019 р. служив у 92-й окремій штурмовій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка (в/ч А 0501). Брав участь в АТО/ООС на території Донецької та Луганської областей на посаді командира відділення. 12.05.2017 р. отримав посвідчення УБД №187595.
З 28.01.2020 р. по 27.07. 2020 р. перебував в АТО/ООС на території Донецької області у складі 54-ї окремої механізованої бригади імені Івана Мазепи (в/ч 0693) на посаді командира відділення.
З вересня 2020 р. по лютий 2022 р. працював на будівництві у м. Києві.
4 квітня 2022 р. був мобілізований на військову службу у 32-й окремий стрілецький батальйон, в/ч А 4020. Був командиром кулеметного взводу.
Брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України у зв`язку з військовою агресією російської федерації, перебуваючи в Харківській області, Богодухівський район, смт. Золочів; м. Харків; Куп′янський район, м.Куп′янськ; смт. Дворічна; смт. Куп′янськ-Вузловий; Луганська область, Сєверодонецький район, смт. Діброва.
22.07.2023 р. під час бойових дій на позиції «Венеція» (Луганська область) отримав осколкове поранення правого ліктя, проникаюче у ліктьовий суглоб. Був евакуйований до Військово-медичного клінічного центру м.Харкова у зв′язку з перевантаженням. Через неможливість видалення металевого уламка відмовився від подальшого лікування і 27.07. 2023 р. прибув до місця тимчасової дислокації підрозділу у м. Лиман Донецької області.
1 жовтня 2023 р. у м. Лиман Донецької області під час проходження служби гранометник, командир відділення, молодший сержант Кургузов Дмитро Юрійович помер.
Дмитро був сміливим, енергійним, усміхненим, життєрадісним, мав багато друзів. Захищаючи рідну країну, на жаль, не зміг вберегти себе…
Рекман Владислав народився 13 жовтня 2000 року в с. Тарандинці Лубенського району Полтавської області. У 2005 році пішов до 1 класу Тарандинцівської загальноосвітньої школи. Після 9 класу вступив до Лазірківського ПТУ №46, потім працював на різних роботах до 2020 року. 5 жовтня 2020 призвався до лав Української Армії, проходив службу у військовій частині м. Кривий Ріг, там знайшов своє кохання. 27 січня 2023 року одружився. У травні 2023 року підписав контракт з частиною, в якій служив (м. Кривий Ріг) 3011 НГУ, 21 бригада ТРО ім. Калнишевського, 1 стрілецький батальйон. У червні-липні 2023 року пройшов навчання в м. Золочів. Сумлінно та з відповідальністю відносився до поставлених завдань. Мав ротацію на Херсонському напрямі, де відсвяткував своє останнє день народження - 23 роки. Владислав був щирою, привітною і позитивною людиною, яка дарувала щастя, - саме таким його запам’ятали рідні, друзі та знайомі. Якби не клята війна, попереду на нього чекало б яскраве майбутнє ... 19 березня 2024 року сержант 1 стрілецького батальйону, захисник України, виконуючи бойове завдання, на Донецькому напрямку, с. Урожайне, молодший сержант двічі виходив на позицію. При першому виході - Владислав успішно надав першу медичну допомогу та евакуював бійця з місця бойових дій, завдяки своїй відвазі врятував побратиму життя. Повертаючись вдруге на позицію, снайпер спіймав Героя на приціл. Прибувши до лікарні, Влад отримав свій страшний діагноз: вогнепальне поранення живота, тазу, хребта з ушкодженням внутрішніх органів. Два місяці і один день Владислав боровся за життя, та 20 травня 2024 року його серце перестало битися назавжди...
На урочисте відкриття меморіальних дошок зібралися, рідні та близькі, представники Тарандинцівського старостату, учні та вчителі навчального закладу та жителі села. Хвилиною мовчання вшанували пам'ять Героїв.
Віталіна Гаврик
