30 листопада у Лубенська міська бібліотека для дорослих ім. В.Леонтовича досліджували історичне досьє етнографа, фольклориста, письменника, педагога Матвія Номиса, приурочене 200-річчю від дня народження непересічного лубенця, громадського діяча, краєзнавця, «гетьмана українського фольклору", як визначив його постать видатний український історик Михайло Грушевський.
Його ім’я гордо носить Перша гімназія (Лубенська ЗШ№1), Перша гімназія імені Матвія Номиса, а ювілейна дата відзначається на державному рівні.
«Провідник української духовності»- саме таку назву мав захід, який увібрав у себе низку історичних фактів та досліджень, розповідей та переказів про Матвія Терентійовича Симонова, що народився в селі Заріг Лубенського повіту, жив і працював під псевдонімов Номис.
Відкрила біографічну мандрівку завідуюча книгозбірні Світлана Голуб, запросивши до слова членкиню НСЖУ, НСПУ, лауреатку численних літературних премій, любительку старовини Ганну Кревську. Отож з цікавістю, а письменниця вміє заінтригувати, розповісти колоритно, послухали і про етнографію, якій Матвій Номис віддавався сповна, і про вищу освіту, яку здобував у Київському університеті,
любов до Надії Білозерської, сестри Ганни Барвінок, що стала його дружиною, і про травму з дитинства, бо був однооким, а розповідей та переказів про цю ваду існує чимало, а ще про «зоряні посади», адже статному Матвію Номису, мав два метри зросту, довелося обіймати і посаду директора Лубенської чоловічої гімназії, і голови земства, і мирового судді. Високі посади не вплинули на моральні принципи, адже за будь-яких обставин був толерантим до людей, уважним до учнів гімназії, а ще трудолюбивим: міг і до плуга стати, і стріху полагодити.
Про безцінні праці фольклориста, зокрема книгу «Українські приказки, прислів’я і таке інше», упорядником якої є Матвій Номис, що вийшла друком у 1993 році говорила науковий співробітник музею Гната Стеллецького Тамара Дяченко. Цікаво було почути і про останні роки життя фольклориста, яке він завершив у двох винайнятих мебльованих кімнатах, а кошти, вилучені від продажу хутора в селі Заріг, спрямував на благочинність: будівництво лікарні, початкової школи у Зарозі.
Тамара Дяченко подякувала Лубенській міській раді, зокрема секретарю міської ради Маргариті Комаровій,
за підтримку ініціативи щодо встановлення у Дитячому парку імені Донченка надмогильної споруди з увічнення пам’яті відомим землякам-лубенцям , серед яких і Матвій Номис. І нехай точної місця спочинку етнографа не визначено, але тепер біля надмогильної споруди можна вшанувати пам’ять мецената.
Отож пам’ятаймо справжнього українця Матвія Номиса, людини, чиє ім’я заслуговує на шану, повагу, пам’ять та добре слово!
Лубенська міська бібліотека для дорослих ім.В.Малика
Приватні оголошення, оголошення рекламного характеру, привітання та інші матеріали надсилайте