Далеко не кожна зупинка міста обладнана належним чином, якщо не сказати навпаки. Тим більше не скрізь і помітно, що то зупинка громадського транспорту. І чим далі до околиць, тим ситуація сумніша. Все ж, хоч і сумнівної якості, а якісь ознаки того, що саме тут автобус забирає людей, лишились. Але, з усього видно, що не надовго.
Ще вчора вона стояла, а сьогодні - лежить. Лавка не користувалася особливим попитом, але присісти на неї можна було. Здебільшого це робили люди похилого віку, для яких очікування транспорту часто перетворюється на справжню муку (бо не факт, що прийде вчасно за графіком). А тепер хтось невідомий вночі вирішив, що ця горе-лавка не повинна дістатися нікому. Тому на ранок всі побачили ось таку картину. Кому заважала лавка?
Часто і влітку, і в холодну пору вечорами там знаходить прихисток молодь, якій нема куди податися. Та й чому довго ходити? Скупились у магазині, який поряд і можна гуляти. А на ранок люди теж тоді бачать "картину маслом": об'їдки, пляшки, побите скло, недопалки. Хто зна, можливо бажання розламати й перекинути лавку теж стало наслідком спільного інтелекту якоїсь компанії.
Ми часто згадуємо про культуру, але так само часто плутаємо й поняття. Культура не обмежується лише сценічними образами, походами на виставки, співом і танцями. До цієї когорти майже завжди входять одні й ті ж - обличчя, люди. А є культура інша - єдина для цілого народу, прояв якої ми бачимо в поведінці, вчинках, в наведеному вище прикладі...
То де? Де, питається, те зерно добра й любові, яке батьки і вчителі повинні щиро засівати в наших дітей? І чому воно так довго не проростає...
Юлія БАГРЯН.
Приватні оголошення, оголошення рекламного характеру, привітання та інші матеріали надсилайте