Презентації книг у Лубенській міській бібліотеці для дорослих ім. Володимира Леонтовича вже стали традицією для поціновувачів нових творів сучасних письменників та поетів. Ось і цього разу небайдужих лубенців зібрав для ознайомлення зі своєю новою збіркою Андрій Кириченко. Здавалося б, чергова книга чергового письменника... Але є одна вагома відмінність, яка відокремлює цю збірку від інших. Книги Андрія Кириченка - це фронтова поезія учасника АТО, офіцера ЗСУ, майора 72 ОМ Бригади ім. Чорних Запорожців про реалії неоголошеної війни.
Народився Андрій в селі Велика Круча що на Пирятинщині. Життя його нічим не відрізнялося від сотень тисяч інших, допоки в двері чоловіка не постукала війна. Андрієві довелося пройти все те пекло, з якого не кожен з наших воїнів повертається живим. Офіцер Кириченко в березні 2014 року покинув домівку, спокійне життя, кохану дружину, ставши на захист своєї Батьківщини. На початку 2017 року Андрій Кириченко був прийнятий до Національної спілки письменників України. Перша книга Андрія під назвою «Ось така війна...» стала своєрідним щоденником фронтового бійця, розповіддю про те, чого не покажуть в новинах, не напишуть в газетах. Але про себе Андрій пише мало, здебільшого, це розповіді про побратимів. Тож своєрідним продовженням сповіді героя-фронтовика стала друга книга «Це наша правда», яка по праву заслуговує стати літописом на сторінках новітньої історії України.
Поет декламував свої вірші, а сприймалися вони незвично особливо, ніби кожне слово у рядку було наповнене всім пережитим ним на передовій. Якоїсь незвичності заходу додавала присутність у залі мами Андрія - Ніни Євгеніївни, яка зі сльозами на очах вслухалася в кожне слово сина, ніби знову повертаючись в той час, коли щохвилини благала Бога : «Аби вижив...».
Також на заході були присутні інші учасники АТО, які прийшли підтримати Андрія, волонтери, завдяки яким декілька книг цього поета через кілька тижнів поїде до наших хлопців на лінію вогню, а також лубенці, які усвідомлюють весь масштаб того пекла, через яке доводиться пройти нашим героям.
От дивишся на такого простого чоловіка, як Андрій, і мимоволі прокрадається думка про те, що ми всі не можемо навіть уявити, яка віра живе у серцях людей, котрі кожного дня жертвують своїм здоров’ям та життям. Ці люди поветраються додому, знаючи, що вже ніколи не будуть жити так, як раніше, проте не втрачаючи надії на перемогу. Тільки вони знають, що насправді коїться там, на передовій, а не ту статистику, яку передають зі штабів, свідомо закриваючи нам очі на реальну війну. І тільки так, завдяки таким, як Андрій Кириченко, ми можемо насправді відчути весь біль, але, водночас, і віру таких простих хлопців, які дійсно є синами своєї країни. Так хочеться, щоб на наступній презентації подібної книги присутніх було не п’ятнадцять - двадцять, а набагато більше, бо ми тут просто не маємо морального права зневажати тим, у що так свято вірять наші захисники.
Це наша правда!
Ми не залишим ці зелені зорі,
Що наче очі дивляться з небес,
І терористів рукотворні гори,
Степи, війною рубані навхрест.
Ми не залишим села і містечка,
Де зачекались, але вірять в нас,
Бо з нами прийде спокій і безпека,
Це наша правда і це наш Донбас.
Ми не залишим покидьків безкарно,
І кожен по закону відповість:
Тікати пізно, а благати марно,
Якщо свої здадуть, а совість з’їсть.
Ми не залишим тих, хто «хата з краю»,
Хто просто сліпо виконав наказ.
Повірте, люди, правда не вмирає!-
Це наша правда і це наш Донбас.
Ми не залишим, бо то все є наше,
І сплачена найвищая ціна.
Надія нам шепоче: буде краще,
А із окопів шкіриться війна.
Ми не залишим наших побратимів,
Як і вони не залишили нас.
І мертві, і живі ми свято вірим -
Це наша правда і це наш Донбас!
( 26.10.2017) Андрій Кириченко
Ліана Кудашкіна.
Знімки Олександра Міщенка.
