Будівля колишнього кінотеатру «Оаза», згодом кінотеатру ім. М.Горького на вул. К.Маркса, а нині – на вул. Монастирській нині перебуває у занедбаному стані.
Повз неї пробігають і проходять лубенці, курсує транспорт. Ніхто не піднімає голову догори і не розглядає архітектурні особливості колись відомого містянам місця культурного дозвілля.
А дарма. Адже сама будівля була зведена ще у дореволюційні часи і її історія та архітектура заслуговує на більш детальне вивчення.
Коли поглянути на сучасне фото, можна побачити над центральною частиною трикутник, у якому вочевидь мало міститися всевидяче око – масонський знак. Його зображення або стерли, або зафарбували. А ось трикутник, оскільки його зроблений барельєфом – лишився. Взагалі центральна частина надбудови багато чого розповість знаючим у цій царині людям…
Ось що за інформацією Лубенського краєзнавчого музею ім..Г.Стеллецького відбувалося у цьому будинку в 1911 році.
«В неділю, 15 мая, в Лубнях, після довгих турбот і невгамовної праці зовсім невеличкого гуртка лубенських українців, відбувся в помешканні театра-біоскопа „Оаза" ювилейний вечір, присвячений нам'яти Т. Шевченка з нагоди півстоліття його смерти. Вечір цей мав відбутись вже давненько, та через всякі незалежні обставини відбувся тільки тепер. Так: на перше проханая лубенців влаштувать вечір ще в лютому ц. року пан губернатор зовсім не дав був дозволу. Довелось звертатись до його вдруге і тоді таки пощастило добути належний дозвіл на влаштування вечора 13 апріля, але він прийшов так пізно, що ніяк неможливо було поспіти з ним на той час, бо лубенський справник, д. Червоненко, не давав дозволу навіть на репетіції хору до одержання губернаторського дозволу і вечір довелось одсунути на далі. Одне слово, ініціаторам вечора довелось зазнати чимало всяких несподіваних труднощів і навіть неприємностей в ріжних боків. До того ж всякі «землячки-малороси» з табору славнозвісного „с. р. н.“, особливо дрібненькі чорносотенні так звані „талановиті" гавкунці-запроданці нашого народу, що найбільш пнуться прислужитись чорним птахам, вживали самих безсоромних засобів, щоб робити перешкоди влаштуванню вечора. Пускались всякі безглузді чутки про те, що це вечір революційний (!), налякували людей, що на вечір і йти навіть небезпечно, не тільки приймать участь якусь, одмовляли хористів від участи, сипались лайки і інсінуації на впорядників вечора. Шкільне начальство міністерства народньої освіти і церковно-парафіяльних шкіл не тільки заборонило всім учням бути на вечорі, а навіть наказало всьому «педагогическому персоналу» утримуватись від усякої участи в вечорі і т. д, і т. д. без кінця, краю. Та, не зважаючи на все це, ініціатори вперто провадили справу своїм шляхом і вечір відбувся дуже добре і з художнього боку, бо впорядчики не шкодували ні праці, ні коштів де слід, аби улаштувати вечір справді достойний нам'яти великого нашого Кобзаря,— і з матеріяльного. Театр був переповнений і не міг вмістить всіх, що хотіли б побувать на вечорі. Вечір почався „Заповітом", виконаним чоловічим хором під орудою д. П. Котка. Потім шановна наша письменниця Л. Яновська прочитала гарний реферат українською мовою, д-ій М. Вороний продеклямував власний вірш „Привид", присвячений півстоліттю смерти Т. Шевченка, а мішаний хор виконав „Жалібний марш на смерть Т. Шевченка", муз. М. Лисенка. Закінчився вечір, як і почався „Заповітом", який обидва рази вислухано всією авдіторіею стоячи, при повній тиші. Поважну письменницю Л. Яновську, як і всіх инших виконавців, дуже вітали гучними оплесками і викликали їх по екілька разів. Взагалі вражіеня од вечора в присутніх лишилось дуже гарне. Панувало повне загальне задоволення і впорядникам щиро дякували за вшанування пам'яти дорогого нам Кобзаря таким чудовим вечором, якого в Лубнях, як кажуть, ніколи не бувало. Сцена театру була прибрана живим зеленим деревом і ріжнокольоровими українськими плахтами, а на кону стояв портрет Т. Шевченка (гарної роботи, олійними фарбами), прибраний українськими рушниками. В окремій кімнаті теж стояв портрет і улаштований „кіоск" з ріжнобарвних плахт для продажу творів і портретів Т. Шевченка та листовних карток, але продаж був млявий, бо була страшенна тіснота в помешканні. Нігде було навіть повернутись і багацько присутніх навіть не знали про той кіоск. Валового збору було 812 карб. 2 коп., виручено од продажу книжок, портретів, карток, програм та бенефіцій 39 карб. 59 коп. Разом 351 карб. 67 коп. Видатків було (помешкання театру, благодійний збор, видатки по репетіції хору, афиші, квитки, анонси і всякі дрібні трати по організації, плата артистам) —251 карб. 7 коп. Чистого прибутку лишилось на пам'ятник Т. Шевченкові у Київ 100 карб. 60 коп. Гроші ці передано лубенському справникові, щоб було одіслано куди слід».
«Рада» 21.05. 1911 р.
Будинок пережив кілька революцій, громадянську та Другу світову війни (під час останньої, кажуть, там була стайня для коней), активно експлуатувався у період застою, і лише із введенням в експлуатацію нової будівлі кінотеатру «Київська Русь» втратив свою значимість, був переданий чи викуплений однією з фірм під торговельні склади. А згодом і зовсім перестав використовуватися.
Тим не менш зовнішня ліпнина і архітектурні особливості будинку добре збереглися і чекають на свого дослідника.
