Розповідь Нати Осипенко, опублікованій на сторінці facebook про свого діда Волика Федора Феодосійовича, який пропав безвісти на початку війни у 1941 році

“Мій дідусь Волик Федір Феодосійович народився в 1909 році в селі Вищий Булатець Лубенського району Полтавської області. Його ще напередодні, за декілька місяців до початку війни, забрали на військову перепідготовку і вже звідти 22 червня 1941-го розпочався шлях у вічність.

Зі слів односельчан-однополчан, яким пощастило вижити, вони були серед перших, кому довелося прийняти на себе удар, і востаннє бачили Федора під Гомелем в тяжкому бою, з якого вийшли живими одиниці. Був лист з фронту, який бабуся знала напам”ять, а тепер вже моя мама переповідає : «Стоїмо в гомельських лісах, а над нами літаків, як гайвороння гуде. Напевно більше не побачимся. Прощай!» На жаль, про діда я знаю тільки зі слів вже покійної бабусі Уляни та моєї мами, яка зберегла в пам’яті болючі спогади воєнного дитинства . Історія життя бабусі потребує окремої розповіді- голодомори, війна, повоєнні труднощі. Та вона до останнього подиху, а Бог відвів їй довге життя, плекала надію, що чоловік живий, може в полон потрапив, може скалічений, тому й не повернувся. Хоча після повоєнних розшуків мала на руках довідку, що Волик Федір Феодосійович залишився на полях Великої вітчизняної безвісти зниклим. Війна забрала мого діда, завдала болючого удару по бабусі, яка випила гірку вдовину чашу сповна, та мамі, що росла без батька, і зараз, як дуже слабу втіху, має статус дитини війни. Мої перші дитячі асоціації зі святом 9 травня- аромат бузку. Його любив дід Федір і баба Уляна щороку, доки її ноги носили, покладала духмяний та политий сльозами букет до Братської могили”.