У день триєдиного свята Дня українського козацтва, Покрови Пресвятої Богородиці та Дня захисника України у селі Солониця, відзначали День села. Урочистості розпочалися із церемонії відкриття меморіальної дошки земляку відомому ученому-агроному, професору Анастасію Зайкевичу.
А що ми знаємо про цю людину, видатну особистість, доля якої нерозривно пов’язана з Посульським краєм? Газета «Лубенщина» пропонує читачам сайту унікальну інформацію – краєзнавче дослідження Олександра Карпенка (мовою оригіналу).
«Корифей агрономічної науки», - так влучно і коротко можна сказати про нашого земляка Анастасія Єгоровича Зайкевича (1842-1931). Він людина – легенда, що залишила помітний слід в історії розвитку агрономічної науки. Велика кількість знакових подій, що відбулася на Лубенщині впродовж першої третини минулого століття по’вязані з постаттю А.Є.Зайкевича. Мені як досліднику, родинні корені якого відносяться до приміського села Солониця, вдвічі приємним є те, що в житті професора був солоницький період його активної діяльності. У селі Солониця Лубенського повіту ( з 1923 року району) науковець-дослідник проживав з 1915 по1930рр. Це шоста частина від його прожитих 89-ти років. Не дивлячись на те, що з того часу минуло вже понад сто років, але старожили- солоничани зберігають в пам’яті розповіді своїх дідів та батьків про ‘’…дідуся з сивою борідкою…’’.
Життєві дороги Анастасія Єгоровича Зайкевича розпочалися далекого вже 1842 року в поміщицькій родині, що володіла землями невеликого села Матяшівка. Про його дитячі роки розповідей не збереглося. Лише короткі записи про те, що він здобув початкову освіту і закінчив Лубенське вище повітове училище. Так закінчився перший період його життя – лубенський. Далі юнак закінчує в Києві військове училище, а потім стає студентом університету в Одесі. Він був відкритий царським урядом в 1865 році і мав назву Новоросійський. Після його закінчення на 2 роки від’їздить за кордон. У Лейпцігському університеті проходить стажування і повертається знаковим вченим агрономом.
Розпочинається найбільший період його життя – харківський. У цьому місті Слобідської України він прожив 38 років. Їх він віддав Харківському університету імені Василя Каразіна. Він професор агрономії, завідуючий кафедрою. Це був період плідної роботи і великих здобутків. Основний напрямок діяльності - це селекція різноманітних сільськогосподарських культур шляхом проведення дослідів на спеціально відведених земельних ділянках. Інститут співпрацював з поміщиками Харківської і Полтавської губерній. Ті виділяли свої землі для проведення дослідницької роботи. Так виникали дослідницькі поля. За своє життя Анастасій Єгорович заснував їх близько сорока.
У цей час професор багато працює, особливо влітку. Їздить по полях, проводить досліди, аналізує, знайомиться з специфікою вирощення сільськогосподарських культур на Дону, Херсонській, Катеринославській, Воронежській, Чернігівській, Курській губерніях. Систематизує і робить висновки з питання вдосконалення вирощення сортів пшениці. Наголошує на тому, що: ‘’…вивчення посівів пшениці повинно охоплювати різні сторони: природно-історичну, сільськогосподарську, торгово-промислову. Велике значення потрібно надавати вивченню сортового співвідношення насіння і його покращення. Потрібно класифікувати сортову різноманітність даних регіонів і визначити їх врожайність та стійкість відносно природних умов…’’. За наслідками проведених наукових досліджень в 1891 році професор пише працю: ‘’Об исследовании культуры русской пшеницы’’.
Кінець ХІХ століття – це час прискореного розвитку цукрової промисловості. Дана галузь потребувала достатньої кількості сировини - цукрового буряку. Посівами цієї культури займалися як поміщицькі господарства так і селяни власники. Була велика потреба в якісному посівному матеріалі. Анастас Єгорович і його кафедра не стояли осторонь. Проводяться досліди, наголошується на обов’язковому використанні добрив під час посіву даної культури, здійснюється селекція. Вона була поставлена на науковому рівні. Наслідком проведення досліджень стала праця науковця «О некоторых сторонах культуры сахарной свеклавицы».
Мав напрацювання професор А.Є.Зайкевич в питаннях агротехнічного вивчення способів культивування кукурудзи. Надавав консультації студентам – практикантам, що навчалися в Харківському університеті. Серед них були активні учасники українського національно-визвольного руху. Хоча сам професор був людиною аполітичною. Він науковець і дослідник. Дана справа потрібна всім політичним режимам. Анастасій Єгорович добре все це розумів. Євген Чикаленко в своїх спогадах про співпрацю з професорам А.Є.Зайкевичем наголошував: ‘’… охоче й пильно студіював під керуванням лубенського українця( вдале пояснення того ким був А.Є.Зайкевич. прим. автора) професора агрономії Зайкевича спеціально сільське господарство у всіх його галузях. Під проводом професора ми гуртом їздили оглядати кращі поля на Харківщині і Полтавщині… Бачачи, що я володію українською мовою, професор Зайкевич замовив мені брошуру для народу про культуру курурудзу, що я її зробив…’’.
За роки своєї плідної праці на створених дослідницьких полях Анастасій Єгорович проводив досліди по вирощуванню картоплі, соняшнику, сої, турецького тютюну, м’яти і люцерни. Дослідницькі поля по вирощенні м’яти та люцерни були на лубенській землі – солоницькі і снітинські. Лубенський період життя професора тривав з 1915 по1930 роки. Професор виводить особливий сорт української м’яти. Знайомиться з Петром Івановичем Гавсевичем, що працює в повітових Лубнах спеціалістом Міністерства землеробства з питань культивування лікарських рослин. Два науковця – агрономи добиваються дозволу від Міністерства землеробства і відкривають дослідну станцію лікарських рослин. Великі плантації засіваються м’ятою, адже в плані дослідників було відкриття заводу ефірної олії. Дану справу було зроблено належним чином.
На дослідних полях професор займається виведенням спеціального сорту люцерни. Він одержав назву прізвища Зайкевича. Його культивують і нині. Сорт відрізняється великою врожайністю за умови, що її збирають на зерно. Багатим сорт є і на зелену масу, що є основною кормовою базою в тваринництві. Тварини полюбляють даний сорті віддячують великими надоями молока і збільшенням живої ваги.
Цікавився професор А.Є. Зайкевич питаннями тваринництва. Зокрема мав напрацювання в плані розвитку вівчарства та свинарства. Люцерна має медоносну квітку, що потребує запилення. Саме за цих обставин мав здобутки в питанні розвитку бджільництва. Він автор праці ‘’О необходимости развития пчеловодства’’.
Агрономія, тваринництво, бджільництво – були основними напрямками здобутків науковця. Але по своїй природі він був всебічно розвинутою особистістю свого часу. Багато чим цікавився, багато подорожував. Досліджував питання розвитку гончарної справи. Робив записи подорожуючи Полтавщиною. Залишив записи про розвиток гончарного промислу на Лубенщині. Але найбільшим здобутком даного напрямку діяльності став друк першого в Наддніпрянській Україні альбому українського орнаменту на основі зібраної опішнянської кераміки. Ці обставини змусили професора Зайкевича стати співзасновником і виділити власні кошти на будівництво та відкриття в 1896 році Миргородського керамічного технікуму. Все зроблене не залишилося осторонь вдячних жителів цього селища. У вересні 2018 року в центрі українського гончарства селищі Опішні було відкрито меморіальну дошку. Вчений мав здобутки і в плані етнографії. На землях Лубенського повіту він записував народні пісні. Своїми записами ділився з відомим українським композитором Миколою Віталійовичем Лисенком. Багато з них композитор ‘’поклав ’’ на музику.
Солоницький період життя професора А.Є.Зайкевича був останнім і тривав 15 років. Його маєток знаходився в куточку села, що мав назву ‘’за перевозом’’. За річкою Войниха, що протікала через село. Село знаходилося на правому її березі, а поля на лівому. Для переправи човнами було встановлено чітке місце – ‘’перевоз’’. Маєток був побудований буквою ‘’П’’. Біля маєтку стояли комори і господарські споруди. За радянської доби на цій території знаходився тік і ферма солоницького відділку колгоспу імені Жданова. Дослідницькі поля були на рівнині за будинком. Пізніше це поля огородньої бригади. На місці знаходження будинку місцеві жителі знаходили залишки кераміки і ґудзики того часу. Є нагода більше дослідити дане місце. Але є і певні труднощі. У 80-х роках минулого століття на даному місці було побудовано вівчарню. Нині приміщення розібрано і зруйновано. І тому для дослідження потрібно прибрати ( вигребти ) дані завали.
Дуже мало відомо про родину науковця. Одна з версій наголошує на тому, що він був одружений на француженці. Мав сина Романа і двох онуків Юрія і Ганну. Старше покоління земляків-солоничан розповідають легенду про те, що дружина професора втопилася в річці Войниха, перепливаючи її на човні. Але скоріша дана розповідь є вигаданою. Хоча даний факт в історії села є незаперечним. Про нього наголошували мені місцеві краєзнавці Кириченко Іван Іванович і Сахно Григорій Миколайович. Потопельницею була невістка професора Килина Кіндратівна Сахно. Вона везла продавати продукти на базар, перепливала через річку на човні. У човні стояв осел. Він і став причиною трагедії.
Трагічною була доля онуки Ганни. Вона певний час перебувала в сталінських таборах. У 1956 році повернулася до села з сином Аліком. Працювала вчителькою в місцевій школі. Але потім залишила село і переїхала жити до Тернів. Тут вона проживала до свого спочинку. Сестру в 90-х роках минулого століття відвідав брат Юрій Зайкевич. Він приїздив з Москви. Був в Солониці і зустрічався з Іваном Івановичем Кириченком. Мав наміри забрати сестру до себе, але щось не склалося.
Допомагав професор коштами церковній громаді села. Дерев’яна церква знаходилася в центрі села і була зруйнована в більшовицькі часи наступу на релігію. На церковній території було побудовано школу, що нині закрита. Вже після її закриття в приміщенні шкільної майстерні було відкрито церкву. І це знакова подія. Церковний приход очолює отець Олександр.
Сестра професора Зайкевича також проживала в селі Солониця. Її маєток довгий час зберігався в селі. У ньому жила родина вчительки Карпінської. Поблизу маєтку був парк, а в ньому ‘’літній театр’’ організований для сільської молоді. Анастасій Єгорович разом з письменником Капельгородським організував в селі самодіяльний драматичний гурток, що виступав в ‘’літньому театрі’’. Професор мав власну бібліотеку і радо давав молоді книги для читання.
З часу солоницького періоду життя науковця пройшло вже сто років. Але пам'ять жителів села про ‘’їхнього професора’’ жива. Залишилися спогади старожилів. Вони розповідають: ‘’…Зайкевич робочим платив добре і не обіжав…’’( П.М.Погребняк). ‘’… був ловкий (красивий) з сивою борідкою. Жив останній рік в Лубнах там і похований…’’(М.А.Мицик). ‘’…на Зайкевича ніхто не обіжався ’’( М.Д. Охріменко). Про людяність і чуйність професора засвідчує розповідь: ‘’…одного разу після молотьби заробітчанин вкрав мішок зерна. Прикажчик доповів професору, але той не покарав злодія. Його відповідь була слідуюча: ‘’…він не побоявся сорому, його заставила нужда…’’ Крадію була надана допомога…’’. Залишив після себе професор А.Є.Зайкевич і природно – історичну пам’ятку – дуб, що знаходиться на території колишнього парку. Він в три обхвати. За своїм віком він ровесник самого професора. Добре було б зберегти його для прийдешніх поколінь.
За радянської доби професор продовжував працювати хоча мав проблеми з здоров’ям. Останні року пересувався на інвалідному візку. Його заслуги були пошановані органами влади. У 1930 році А.Є Зайкевичу було присвоєно звання Героя Праці. Одна з вищих державних нагород утвореного Радянського Союзу впродовж 1927-1938 років. На основі неї було затверджено вищий ступінь нагороди – Герой Соціалістичної Праці. Поряд з цим на державні кошти було придбано будинок в Лубнах.
Корифей агрономічної науки, професор, Анастасій Єгорович Зайкевич відійшов у вічність в 1931 році. Ймовірним місцем його спочинку стало кладовище на території сучасного дитячого парку імені Донченка в Лубнах, адже по суті діючим воно було фактично до 1933 року. В честь професора одна з вулиць села Солониці, що знаходиться на кутку Ропянка, названа його прізвищем.
Олександр КАРПЕНКО, краєзнавець, вчитель ЗШ №7.
Підписуйтесь на нас у facebook !!!
А також читай: Оголошення: РОБОТА !!!!!!
